Поради новачкам

І наостанок — кілька порад новачкам. Або висновки людини, яка вже встигла набити ґулі

Тож, підсумовуючи все сказане, хочу звернутися до тих, хто тільки починає свій шлях на Booknet. Хоча, можливо, мої поради стануть у пригоді й тим, хто вже давно там мешкає.

Одразу уточню: це не універсальна інструкція з виживання на літературній платформі й не істина. Це лише мої особисті висновки, зроблені на основі власного досвіду. Можете взяти їх до уваги, можете проігнорувати. Власне, саме так і варто ставитися до більшості порад в інтернеті.

Перше. Сприймайте Booknet насамперед як платформу для публікації своєї творчості.

Пишіть, створюйте, публікуйте те, що народжується у вашій голові. Не намагайтеся підлаштуватися під кожного читача, аби тільки комусь сподобатися. Звісно, не варто забувати про правила платформи, поважати інших людей і не публікувати контент, який може їм зашкодити або пропагує неприпустимі речі. Але в межах цих правил творіть так, як відчуваєте.

І не поспішайте реагувати на кожен коментар, кожну критику чи спробу зачепити вас за живе. Іноді люди пишуть щось провокаційне не тому, що їм настільки важлива ваша творчість, а просто тому, що хочуть отримати вашу реакцію. А ви їм — раз, і подарували увагу. Безкоштовно. Хоча могли б у цей час написати ще одну главу.

Друге. Не женіться за підписниками заради самих підписників.

Особливо за штучними, створеними завдяки взаємним підпискам. Повірте, цифра у профілі та кількість людей, які справді читають вашу творчість, — це далеко не одне й те саме. Я вже мала нагоду перевірити це на власному досвіді. І, як бачите, навіть  523 підписники не гарантують, що ваші твори цікаві.

Тому краще мати меншу аудиторію, але зацікавлену, ніж величезну кількість підписників, які про ваше існування згадують хіба що тоді, коли ви самі нагадаєте про себе черговою взаємною підпискою.

Будьте собою. Створюйте власний контент і не вимірюйте його цінність кількістю вподобань, коментарів чи підписників. Якщо ваша творчість комусь не подобається — це нормально. Ми не можемо подобатися всім, та й, відверто кажучи, навіщо нам така сумнівна місія?

Особисто я пишу насамперед для себе. Мені подобається сам процес, подобається втілювати свої ідеї, експериментувати й бачити, як із думок народжується щось нове. Якщо комусь це цікаво — чудово, ласкаво прошу до читання. Якщо ні — теж нічого страшного. Світ не зупиниться, а я не припиню писати.

До речі, коментарям я рада будь-яким, навіть негативним. Мені справді цікаво почути, що саме людині не сподобалося. Можливо, я погоджуся з її думкою, можливо, ні. Але принаймні матиму можливість подивитися на свою роботу під іншим кутом. Зрештою, конструктивна критика ще нікому не завадила, якщо, звісно, вона справді конструктивна, а не просто чергова спроба продемонструвати гостроту язика.

Третє. Будьте активними, але залишайтеся щирими.

Блоги — це чудовий інструмент для спілкування, привернення уваги до своєї творчості, пошуку однодумців, співрозмовників і, можливо, навіть друзів за інтересами. Не бійтеся висловлювати власну думку, брати участь в обговореннях, ділитися своїми спостереженнями.

Але я б радила писати те, що ви справді думаєте, а не те, що від вас хочуть почути. Звичайно, кожен сам вирішує, якої мети прагне досягти. Можна привертати увагу до себе спокійними роздумами, а можна й влаштувати чергову блогову пожежу. Другий варіант, як показує практика, блоги -срачі іноді збирають аудиторію значно швидше. Але чи саме такої аудиторії ви прагнете — питання відкрите.

Щодо марафонів і конкурсів взаємочитання, тут усе залежить від вашого ставлення до них. Якщо ви вірите в щирість таких заходів, вам цікаво знайомитися з новими авторами, читати їхні твори й обмінюватися справжніми враженнями — чому б і ні? Це може бути цікавий досвід.

Я ж після власних експериментів дещо втратила віру в такий формат. Не хочу створювати штучну активність, писати компліменти лише заради того, щоб отримати їх у відповідь, або читати те, що зовсім не викликає в мене інтересу. Мені значно ближче самостійно обирати, що читати, і говорити про це чесно.

І це зовсім не означає, що всі марафони несправжні або всі учасники нещирі. Просто я для себе цей формат більше не обираю.

А найголовніше — не сприймайте віртуальне життя надто серйозно. За кожним профілем стоїть людина, але ми бачимо лише ту частину її образу, яку вона вирішила показати. Не поспішайте роздавати ярлики, не робіть остаточних висновків після одного коментаря й пам’ятайте, що навіть найпереконливіша інтернет-історія може виявитися зовсім не такою, як ви її собі уявили.

Я, наприклад, за цей рік встигла побути і наївним новачком, і мисливцем за підписниками, і учасницею читацьких марафонів, і організаторкою конкурсів, і учасницею блогових баталій. Навіть власні маленькі скандали встигла організувати. Можна сказати, пройшла прискорений курс платформного життя. Без диплома, зате з практичними заняттями.

І знаєте що? Попри всі розчарування, непорозуміння, дивні відкриття та власні помилки, я не вважаю цей досвід марним. Навпаки, він багато чого мені показав — і про інших людей, і про саму себе.

Тому мій головний висновок дуже простий: будьте собою, вірте у власні сили, творіть і не перетворюйте кількість підписників на сенс свого літературного існування.

А якщо хтось вирішить, що ваша творчість йому не до душі, — нічого страшного. У кожного свій смак, свої вподобання і своя дорога до читача.

Пишіть, експериментуйте, помиляйтеся, робіть висновки. І, бажано, не наступайте на ті самі граблі, на які вже наступила я. Хоча… хто знає, можливо, у вас вони будуть зовсім інші.

Коротше кажучи: будьте собою, творіть — і буде вам щастя!

Аха... ще один момент...

Тобто ще одна важлива річ — критика, емоції та бажання відповісти.