Блоги

Ще одна помилка — блоги як інструмент привернення уваги

І ось ще одна цікава помилка, до якої я хочу повернутися, — це блоги. Точніше, їхнє використання, як способу привернути увагу до себе та своєї творчості.

Я нічого не маю проти блогів як такових. Навпаки, це чудовий інструмент для спілкування, обміну думками й реклами власної творчості. Але є один нюанс — блоги, у яких розгортаються справжні конфлікти, або, як це зазвичай називають на платформі, «срачі». Деякі з них згодом видаляють, але до того моменту вони встигають зібрати чимало уваги.

Чомусь так складалося, що я неодноразово опинялася серед учасників таких обговорень. Іноді в мене навіть виникало враження, що окремі конфлікти створювалися цілеспрямовано — саме для того, щоб привернути до себе увагу. Такий собі своєрідний маркетинговий хід. Виглядає, звісно, абсурдно, але як інструмент привернення уваги, схоже, працює досить ефективно і деякі автори з задоволенням цим користуються...,

Адже коли читаєш щось, що тебе зачіпає, не завжди виходить просто пройти повз. Хочеться висловитися, додати свої п’ять копійок, заперечити або підтримати когось. І ось ти вже не просто читаєш блог, а стаєш частиною чергової дискусії.

Як я до цього ставлюся? Вважаю, що кожен має право сам обирати, як саме заявляти про себе. Можливо, такий спосіб теж має право на існування. Я не берусь оцінювати, добре це чи погано. Це просто один з інструментів, яким люди користуються для досягнення своєї мети. Саме  мені він не дуже імпонує ...

Але одного разу я сама стала ініціаторкою такого блогу-срачу. І згодом, до речі, не одного.

Усе почалося з того, що я мала необережність написати власне враження про одну книгу. Але я не шкодую про це аніскільки! Після цього допису твір зрештою видалили модератори. На той момент я сприймала ситуацію певним чином, мала своє уявлення про автора та його творчість. Але пізніше, коли почала аналізувати все, що відбулося, моє ставлення до цієї історії суттєво змінилося.

Можливо, мій подальший аналіз помилковий, можливо, ні. Я можу сказати лише одне: людина, яку я вважала поганою, насправді виявилася зовсім не такою, якою за кого себе видавала. А твір, про який ішлося в моєму блозі, як я згодом зрозуміла, був написаний саме в такому стилі навмисно.

І це, знову ж таки, мої враження та висновки, а не претензія на істину.

Згодом у мене виникло ще одне припущення: людина, про яку я мала негативне враження, і ще декілька людей, з якими я спілкувалася на платформі, могли виявитися однією й тією самою людиною. Не стверджую, що це беззаперечний факт. Просто саме так почала складатися для мене картина після певного аналізу. І існування на платформі здалось повним абсурдом схожим на палату#6

У результаті я побачила чимало штучного, розчарувалася в деяких своїх уявленнях і людях,  і врешті-решт зрозуміла, наскільки оманливим може бути спілкування у віртуальному середовищі. І це стосується не лише Booknet. Таке може відбуватися на будь-якій інтернет-платформі, де люди взаємодіють між собою, створюють образи, висловлюють думки й формують певне враження одне про одного.

Мені здається, тут є цікавий психологічний момент: ми часто оцінюємо людей за тим, що бачимо на поверхні, не знаючи всієї історії. А у віртуальному просторі ця поверхня іноді взагалі може бути дуже далекою від реальності.

Зрештою, головне призначення Booknet — публікація творчості. Із цим я цілком погоджуюся. Саме заради цього люди й приходять на платформу. А от те, як надалі складається взаємодія між спільнотою— це вже зовсім інша історія.

І знаєте, попри всі ці "цікавосткі", саме завдяки таким блогам я познайомилася з багатьма людьми. Більше того, саме ці суперечки відкрили мені очі на чимало речей. Те, що я раніше вважала реальним, іноді виявлялося зовсім не таким. А люди, яких я спочатку сприймала негативно, згодом відкривалися з іншого боку. І в решті решт я навчилася не боятися висловлювати свою справжню думку і це прям ВАУ відкриття для мене і позитивний урок!!

Виходить ,майже як у казці про добро і зло, тільки з тією різницею, що в реальному житті не завжди одразу зрозуміло, хто тут хто. Іноді для цього потрібно пройти кілька раундів блогових баталій і скоштувати не одну ложку дегтю.