Перші граблі …

Помилки початківця. Продовження…

Тож трохи передісторії мого з’явлення на Booknet і перших творчих експериментів я вам уже розповіла. А тепер повернемося безпосередньо до того, як усе це відбувалося на практиці, уже на самій платформі.

Як я згадувала раніше, спочатку я почала спостерігати за іншими авторами: як вони ведуть блоги, про що пишуть, як спілкуються, як взаємодіють між собою. Мені було цікаво зрозуміти, як узагалі тут усе влаштовано.

Але спочатку хочу трохи пояснити, з якими думками я прийшла на цю платформу.

Коли я почала завантажувати свої вірші в книгу, моєю головною метою було зовсім не здобути популярність чи зібрати навколо себе читацьку аудиторію. Насправді мені просто хотілося впорядкувати те, що до того було хаотично розкидане по різних місцях.

Частина віршів зберігалася на окремих аркушах, частина — у телефоні, ще частина — у зошитах. Такий собі творчий архів, у якому, мабуть, лише я сама могла знайти потрібний текст.

До речі, досі маю зошит приблизно з двома сотнями віршів. Щоправда, написані вони не тією мовою, якою я хотіла б бачити їх сьогодні.

І тут виникає окрема проблема. Перекласти все українською — завдання не з простих. Адже під час перекладу може змінитися не лише звучання, а й сам сенс, рима, ритм. Не завжди вдається знайти відповідне слово, яке передало б саме те, що ти колись вкладала у свій текст.

Чи наважуся я колись узятися за всі ці вірші? Не знаю. Хоча така мета в мене вітає хаотично в голові... Але , поки що , вони лежать мертвим грузом й чекають свого часу… Хмммм… не впевнена, що він власне настане ,якщо відверто…

Тож спочатку Booknet я сприймала приблизно як своєрідний диск або сховище, куди можна завантажити все написане, щоб воно не загубилося і до нього завжди можна було повернутися.

Звичайно, можна зберігати все на жорсткому диску, у телефоні чи деінде. Але тут була ще одна цікава можливість: якщо раптом знайдеться хтось, кому твої вірші будуть цікаві, то чому б і ні? Але думати я про це почала вже згодом…

Хоча зараз, озираючись назад, я розумію, що, мабуть, підсвідомо, мабуть!!! ( досі не впевнена :))))  хотіла не лише зберегти написане, а й показати його світові. Побачити реакцію, зрозуміти, чи відгукується комусь те, що ти створюєш, чи має це взагалі якийсь сенс за межами твого власного внутрішнього світу.Не знаю….

Але тоді я ще не усвідомлювала, наскільки сильно перебування на творчій платформі може впливати на моє сприйняття багатьох речей і мої емоції.

Минув рік, і зараз я можу сказати, що творча людина — це взагалі окрема загадка. Ти пізнаєш себе з різних боків, іноді відкриваєш у собі те, про що раніше навіть не замислювалася.

Рік тому я мала зовсім інші думки й погляди на багато речей. І саме ця зміна мого сприйняття, мабуть, і є однією з головних причин, чому я вирішила написати цю сповідь про власні помилки.

Адже на початку для мене мало неабияке значення те, що думають інші про мою творчість. Як сприймають написане, як реагують на мої думки, чи подобається їм те, що я публікую. Але це було лише на початку…

При цьому я не можу сказати, що чужі коментарі безпосередньо впливали на мою творчість або змушували мене змінювати власний стиль. Але вони впливали на інше — на мою поведінку, на мою активність і на те, як я почувалася та взаємодіяла з людьми на платформі.

І ось тут ,мабуть, починається саме треш….

Те, що я писала в коментарях, і те, що насправді думала, іноді були двома зовсім різними речами. Так, так, мушу визнати, на початку я була не щира… 

Чому так відбувалося? Що змушувало мене підтримувати певні ідеї, брати участь у дискусіях і поводитися так, як я поводилася? Саме про це я й хочу розповісти. Адже зараз багато чого переосмислила і вже не повторюю деяких помилок, яких припускалася на початку.

Перші враження: віртуальна спільнота

Повернімося до моїх перших блогів.

Спочатку все було доволі тихо. Я публікувала дописи, але у відповідь не отримувала практично нічого. Нуль коментарів. Нуль обговорень.

І я дивувалася: як так? Заходжу до інших авторів — там люди спілкуються, щось обговорюють, читають, залишають коментарі. В одних блогах активність просто неймовірна, в інших — майже повна тиша.

І виникало цілком логічне запитання: у чому справа? Можливо, у мене нецікавий контент? Можливо, я пишу не про те, що хочуть читати? Чи просто ще не розібралася, як тут усе працює? А відповідь проста, можливо - це просто не твої читачі:))) так, так ще не твої:)))

Згодом під моїми блогами почали з’являтися коментарі. Люди заходили, писали, відповідали, висловлювали свої думки.

І мені здалось, я знайшла товариство по інтересам….

Мені здалося, що я знайшла якусь віртуальну спільноту, у якій люди можуть підтримувати одне одного, ділитися думками, обговорювати творчість, вказувати на помилки або, навпаки, просто підбадьорювати.

Здавалося, що тут є можливість не лише публікувати власні твори, а й знайти людей, з якими можна поспілкуватися на близькі тобі теми.

Але з часом моє сприйняття цієї спільноти почало змінюватися.

У мене виникли певні спостереження й припущення щодо того, наскільки щирими бувають деякі прояви активності на платформі.

Наприклад, мені почало здаватися, що за кількома різними акаунтами іноді може стояти одна й та сама людина. Ніби одна людина створює декілька абсолютно різних образів, кожен зі своєю манерою спілкування, поведінкою та характером.

Приблизно так само, як автор створює різних персонажів у своїх книгах, тільки тут ці персонажі нібито існують у межах самої платформи Змінюючи маски зі швидкістю світла, а можливо для когось це своєрідна розвага тільки з реальними людьми…як гра в шахи :))

Звичайно, я не стверджую, що це справді так. Це лише мої особисті спостереження, припущення та враження, які могли бути як правильними, так і помилковими.