Глава 9 Давид

     Всі вихідні ми з Борисом Тимофійовичем провели на «дачі».  Він ознайомив мене з нагальними завданнями в фірмі, якою опікувався за моєї відсутності. Потім трохи порибалили, посмажили мʼясо та і взагалі гарно провели час на свіжому повітрі. Проте ефект такого відпочинку на мій організм чомусь був протилежним очікуваному. Чим ближче до початку тижня, тим менше мені хотілося знову на роботу. Чи то я перенавідпочивався, чи ще недовідпочив, але настрій в понеділок вранці був не дуже. Та, як виявилося, його можна було ще погіршити

   Почалося все в приймальні. До початку робочого дня було ще декілька хвилин, а поруч зі столом мого секретаря вже стояв чоловік років сорока-сорока пʼяти. Було видно, що Алекс теж зайшов пару хвилин назад.

 - Доброго ранку, Давиде Сергійовичу! Охорона попросила провести пана перевіряючого, - Зніяковіло говорив секретар, ніби як виправдовуючись.

 - Доброго ранку! Дорошенко Давид Сергійович! Приємно познайомитися! - Простягаю руку для привітання.

    -  Чернишов Захар Олегович! - відповідає гість. 
   Не люблю такий тип чоловіків. Залізе куди-завгодно, навіть якщо нічого не знайде, проблем наробить. Але стурбованість не показую, привітно пропоную каву і запрошую до кабінету.

  - Алексе, відразу запроси до нас головного бухгалтера з помічником, як тільки вони зʼявляться. - Віддаю розпорядження.

   Присісти гість відмовився. Поки секретар заносив нам каву, новоспечений перевіряючий вирішив мені зробити екскурс в його минуле.

- Гарний у вас кабінет! Доводилося тут бувати, неодноразово! Але з вами - вперше.  - Бачить моє здивування, посміхається. Після тривалої паузи і мого мовчання, продовжує: - Ну, що ж! Сьогодні я один! Складемо список необхідних документів. І поки вас залишу. Від завтра почнемо працювати втрьох. Я вже надав прізвища вашому помічнику, щоб він зробив для мене і моїх колег перепустки. Перевірка триватиме три тижні, якщо не знадобиться продовження. Впевнений, плідно попрацюємо.  - В цей момент пролунав голос Алекса, який попередив про прихід головбуха і її помічниці.

  Перші декілька хвилин я просто мовчав і дивився. Чув усе, що говорилося навколо, але погляд не міг відвести від розгубленої Жизель. Вона навіть підняти очі на мене не наважувалася. Її оніміння я списав на зовсім неочікувану зустріч зі мною. Але, прислухавшись до розмови, що відбувалася в моєму кабінеті, її здивований вигляд міг бути викликаний зовсім іншим чоловіком, як виявляється. Міра моєї злості зростала, як прискорення машини на чотириста двох метрах*. Точкою кипіння стало наближення цього так званого аудитора до Жизель. Всім своїм виглядом він показував, що ця особа належить йому, а вона, здається, і не заперечує. Посміхається, відповідає. Ось і рука його вже рухається до її талії. То може ви, любі мої, ще і колишні коханці? Не буде вам усамітнення, не сподівайтеся!

   - Ми підготували Вам кабінет на цьому поверсі! - Грубо перебиваю Наталю. Бачу непідробне здивування в її погляді.

  Але видно, що Захар вже поставив собі мету і відступати не збирається. Змушує мене надати сусідній кабінет для Жизель. Воно то логічно, напевно. Але мені цього зовсім не хочеться. Потискаючи йому руку і на сьогодні прощаючись, відчуваю як щелепа вже аж судомить: Захар міцно обіймає Жизель і виводить з кабінету під моїм пильним поглядом.

 - Наталю, Ти мені поясниш, що до дідька, тут відбувається? - Майже кричу розгнівано я. Бачу, що головний бухгалтер теж у стані якоїсь розгубленості, але не через мою грубість чи неочікуване «ти» з мого боку.

 - О! - повертається вона до життя. - Два роки просила мені не викати, а виявилося, що треба було просто тебе розізлити… - Намагається розрядити трохи атмосферу. -  Навіть не знаю, Давиде, як реагувати. Жизель - моя колишня підлегла. Захар був нашим внутрішнім аудитором. Всі його боялися і не поважали. Боялися, бо нудний до безкінечності, любив бути значущим і «задарованим». В ролі головного я провела з ним один аудит, до цього - тільки як простий смертний бухгалтер. Дуже раділа, що я не його вікової категорії. У нашій філії весь удар брала на себе Жизель, з першого місяця свого приходу. В інших - плітки ходили найрізноманітніші. Але загальне враження було приблизно однаковим - його перевірка тримала в напруженні всіх, особливо жінок.

   Наталя якось навіть винувато дивилася на мене, ніби виправдовувалася, чи що?

 - То було давно, зараз він працівник податкової - більше влади, але і відповідальність більша.  Не думаю, що перевірка його чи то колишньої, чи то теперішньої коханки буде негараздом для нас, може навіть допомогою? - Намагаюся зрозуміти до чого хилить Наталя.

 - Воно то так, але люди не міняються. Я тобі описала Захара. Але ти не знаєш Жизель. - Ой, Наталю, знала б ти, як я її знаю! Іронізую подумки. -  В той період Жизель була однією з наймолодших співробітниць: весела, харизматична, розумна, з привабливими формами. В міру своєї посади - спілкувалася з усіма відділами. Її знали. Багато чоловіків звертали на неї увагу. Але в стосунках з колегами ніколи не була помічена. Спілкувалась, можливо навіть трішки фліртувала, дружила - але така її комунікабельність роботі тільки допомагала. Вона вирішувала будь-яке питання дуже швидко, завдяки, в першу чергу, гарним стосункам зі всіма колегами: і чоловічої, і жіночої статі.  Стосовно Захара, я перед нею винна. І не тільки я. Що доводилося їй робити з ним - невідомо, але перевірки проходили вдало. І вона знову і знову посилалася до нього, щоб владнати ті чи інші проблеми. Проте, ходили чутки, що бажаного Захар жодного разу так і не отримав. Знаючи Жизель - дуже в це вірю. Не можу собі уявити її з одруженими чоловіком, не того складу характеру, дуже принципова і правильна в цьому відношенні.  Знаки уваги він їй приділяв, навіть публічно. Особливо квіти на свята. Але це максимум, в чому їх можна було звинуватити. І ось зараз. В мене таке відчуття, що я повернулася в минуле, і знову віддаю її на розтерзання.