Глава 5 Жизель

     Наступного дня я прокинулася рано. Просто відчула, що виспалася. Поки була в душі, Віра теж встала і вже варила нам каву.

    - Доброго ранку, сонько! Коли я  вчора повернулася, ти так міцно спала. Я не наважилась тебе розбудити, знала, що після подорожі ти виснажена. Які плани на сьогодні? Може повечеряємо десь після моєї роботи? Вечір маю вільний, нарешті! - Говорить вона, ставлячи переді мною чашку ароматного напою.

  - Я сьогодні на співбесіду, а потім на зустріч до Данила твого, обіцяв показати пару квартир. - Відповідаю.

  - Швидка ти! - Сміється. - То це - взагалі чудово! Закінчите, дайте мені знати. Підʼїду, десь посидимо. Розважимося трохи. Пора до життя повертатися. А Данило такий красунчик, ми раніше працювали разом. Але я зі своїм тоді була (натякає на батька її дітей), то він на мене тільки дивився захоплено. А сьогодні може і не тільки подивиться! Ну, то що? Організуєш нам привід для зустрічі?

 - Так ось чому ти мені з житлом допомогти напросилася? Коханця нового хочеш? - Іронізую я. От же правду говорять, як корабель назвеш… Ця дівчина своєю легкістю і оптимізмом подарує віру в прекрасне майбутнє кому завгодно.  - Добре, довезеш мене до своєї роботи зараз, звідти мені зручно до центру діставатися, і буде тобі вечірнє побачення з твоїм Данилом. Я вже постараюся - в знак вдячності, що терпиш мене.  - У нас гарний весняний настрій і, випивши кави, ми починаємо одягатися.

   До місця можливої роботи, я прибула на сорок хвилин раніше. Я йшла по такому знайомому маршруту, дивилася на нові будови, що зʼявилися поруч з моїм колишнім офісом. Як все змінилося. Але відчуття, що я вдома, наповнювало бажанням працювати саме в цій компанії.  Про те, що мій попередній роботодавець, здавав цю будівлю в центрі міста в оренду, розселивши своїх співробітників в менш престижні райони, я знала вже давно. Бо деякий час продовжувала спілкуватися з колишніми колегам. Після мого звільнення, почалися великі зміни. Мене навіть підбадьорювали, що я вчасно втекла.  Але спогади про ту роботу були найприємнішими, тому я із задоволенням і радістю направилася в таке знайоме приміщення.

 Дівчина-ейчар ставить мені декілька стандартних питань, бачу непідробне здивування в її очах на мої відповіді. Я її розумію. Біографія в мене цікава, нічого не скажеш. Проте, вона виконує свою роботу, тому заводить мене в кабінет до головного бухгалтера. Залишає мої документи на столі і, представивши мене можливому керівнику, виходить. 

    А ми з головним бухгалтером стоїмо одна навпроти одної і здивовано посміхаємося. Наталя Миколаївна навіть із-за столу до мене вийшла і обійняла, як рідну. В очах чітко читалось, що вона такого повороту не очікувала, але радість від зустрічі непідробна.

     За дивним черговим збігом обставин я цю жінку чудово знала. Вона була моїм головним бухгалтером і на попередньому місці роботи. І єдиною причиною, чому я не попросилася назад в стару компанію.  Я знала, що як раніше, вже не буде. Наталя Миколаївна «втомилася від керівної посади» і, звільнившись майже відразу після мене, пішла працювати звичайним бухгалтером в маленьку фірму недалеко від дому. Тому побачити її тут - було ще тим здивуванням. Перші пару хвилин ми поговорили про особисте, трохи дізналися про останні роки життя одна одної, згадали старих колег. На новину, що я повернулася до країни назавжди, вона філософські відповіла:

  - Цього варто було очікувати, ти завжди була справжньою українкою. Було б дивніше, якби ти не повернулася! -  Після цього вона почала про головне:

   - Твоя поява тут - це просто щасливий випадок для мене.  Як ти працюєш, я знаю. Не думаю, що такі люди змінюються з часом, тільки стають кращими. Але мова не тільки про знання і вміння. Ти саме та, хто зараз конче потрібен цій організації.  Через тиждень приходить податкова. Мені треба людина, яка їх повністю буде вести. По документам - ти будеш моїм помічником, але цього місяця головний обов’язок - супровід цієї перевірки. З твоїм вмінням комунікації - ти беззаперечно найкращий кандидат на цю посаду. А про подальше я навіть не хвилююся, чудово спрацюємося. Власник і директор, гарні чоловіки, з ними проблем не буде. Останній - громадянин іншої країни, працює тут по контракту, зараз у відпустці. Вже познайомишся перед перевіркою. Борис Тимофійович, власник, йому представлю, як оформишся. Всі в ході перевірки будуть допомагати і підтримувати. То коли виходиш? Як по мені, то бажано вчора зранку… - з натиском посміхається. Ну, як тут відмовиш?

 Окрилена таким розвитком подій, я обідаю в привітному кафе, і направляюсь на зустріч до «потенційного коханця Віри», а по сумісництву і ріелтора, котрий має мені показати варіанти для мого майбутнього місця проживання. Із житлом треба визначитися вже просто сьогодні. З Наталею ми домовилися, що пʼятницю, тобто завтра, вона виділяє мені для оформлення на роботу. А в понеділок інтенсивно вводить в курс перевірки. З її слів зрозуміла, що найближчий місяць мені буде не до переїздів, а жити так довго у Віри я не хочу, та і до роботи діставатися дуже далеко.

 - Отже, умови дещо змінилися. Крайній термін заселення - ці вихідні.  Місячну плату і депозит готова внести хоч сьогодні, навіть готівкою. Довідки про доходи не маю. Але можу показати виписку із банківського рахунку, на якому є певна сума, що заспокоїть орендодавця. - Перше, що я кажу, після знайомства з Данилом.

 На мене дивиться справді дуже цікавий молодий чоловік років тридцяти - тридцяти трьох, стильно одягнений, розкутий, впевнений в своїй привабливості. Такий тип мені добре знайомий. Я їх ніколи не любила, і трималася подалі. А чесніше кажучи, через пару хвилин розмови зі мною, не отримавши у відповідь захоплення ними і у погляді обожнювання, чоловіки цього типу якось швиденько стихали і більше контакту зі мною не шукали. Добре, що з  Данилом - суто ділові стосунки, і моє необожнювання його не дуже засмутило. Особливо, коли я натякнула, що Віра сьогодні хотіла відпочити, і нам би не завадила чоловіча компанія.