МІНЛИВІСТЬ ДОЛІ

    «Не квапся планувати…» Жизель

  Люди, які ніколи не кохали, напевне, не зрозуміють цей стан. Це як стрибнути з парашутом. Ти випадаєш із зони комфорту і точно не знаєш, коли зможеш в неї повернутися. Зіниці розширені, адреналін просто заповнює все тіло. Це той момент, коли ти в неймовірному захопленні від щастя і… страху. І саме зараз ці два відчуття абсолютно тотожні. 

  Таке місиво застукало мене в аеропорту Варшави сонячної квітневої днини о 13.40. Подібне було і раніше. Два рази. Вперше, коли я побачила, як моє перше кохання віддаляється від мого будинку у рідному містечку майже пʼять років тому. І ще раз, ще давніше,  десять років тому, коли чоловіка, який розбив моє серце, випадково зустріла в громадському транспорті, в якому той ніколи не їздив. І ось сьогодні. І ця історія найстаріша.

   За такими думками, я навіть не помітила, як пройшла офіцера  і почала рухатися в зону отримання багажу.

  Щоб було зрозуміло, я жінка з великим емоційним досвідом, як своїм, так і чужим. Мені відомі такі почуття, як кохання, розчарування, ніжність, ідеалізація, захоплення, пристрасть і ще безліч різних інших, які наповнювали мою  памʼять.  Проте серед моїх  історій «кохання» було декілька чоловіків, які так чи інакше знову і знову зʼявлялися у моєму житті. І якщо «перше кохання» просто пришвидшувало сердцебиття на пару хвилин, а «розчарування» - на декілька годин, то сьогоднішня зустріч не дасть заснути декілька днів. Це я точно знаю. Бо так вже було.

  Після страшного перельоту, який вибив із розміреного ритму життя моє тіло, і неочікуваної зустрічі, що тепер заполонила всі мої думки, я сподівалася, що негаразди мої закінчилися. Але повернення додому було зовсім не легким. І як виявилось, не настільки швидким, як хотілося! В зоні отримання багажу на  мене чекав сюрприз.  Мені повідомили, що велика кількість пасажирів з мого рейсу прямувала на пересадку до Арабських Еміратів. І мій багаж разом із ними, поки я тут свого привида зустрічала, вже в повітрі до міста Дубай!