Розділ 13. Хаос буття.

Ми креслимо плани, будуємо стіни,

Рахуємо дні в календарі.

Та хаос буття не прощає рутини,

І наші ілюзії тануть в імлі.

Ми віримо в «завтра» — примарні фантоми,

Годуючи душу: «Ще є у нас час».

Відклавши життя за лаштунками втоми,

Чекаємо, доки все зміниться враз.

Та часу немає. Є тільки «сьогодні» —

Коротка, пульсуюча, істини мить.

Бо завтрашній день може зникнуть в безодні,

Де доля раптово наш шлях зупинить.

Тож дій і кохай без вагань і зупинки,

У хаосі цим не буває дублів.

Бо «завтра» — це тільки порожні сторінки,

А «зараз» — це істина наших життів.

Зворотний імпульс від центрального вузла чистильників вдарив по моїй свідомості, наче цифрове цунамі. Усе поплило перед очима. Штучний інтелект ворога не просто захищався — він контратакував із жахливою, нелюдською ефективністю.

З технічного погляду, це нагадувало зіткнення двох різних еволюційних гілок програмування. Їхня зброя — квантовий брутфорс. Коли противнику не вдалося нас вимкнути, його обчислювальний центр спробував розчавити нас сирою масою даних. Вони відправили на наш трофейний модуль зв'язку, через який я з симбіонтом зламав систему, екзабайти сміттєвого коду. Їхньою метою було викликати фатальне перевантаження системи зв’язку і по ланцюжку випалити той пристрій, що посилав хибні команди в їхню мережу. Симбіонт же використав архітектуру нашого різнорідного підключення як перевагу: вибудував динамічний поліморфний фаєрвол прямо на межі мого нейроінтерфейсу та систем зв'язку голки за допомогою ШІ скафандра. Він розщеплював їхні атаки на дрібні пакети та перенаправляв цей убивчий потік даних геть від мого мозку... скидаючи всю напругу на апаратне забезпечення інопланетної «голки».

Хоча в підсумку ми програли цю цифрову битву, але виграли найголовніше — моє життя.

— «Фіксую критичну температуру модуля! Загроза фізичного руйнування!» — заверещав симбіонт.

Я різко розплющив очі і побачив, що навколо мене все наповнено їдким димом. Інопланетний блок зв'язку, розміщений в кабіні «Стрижа», димив та сипав іскрами. Не роздумуючи ні секунди, я зірвав фіксатори, схопив важкий циліндр і ледь встиг викинути його назовні через люк. За мить на землі біля винищувача спалахнула яскрава вогняна куля — ядро загорілося від перевантаження, а зв'язок із мережею чистильників миттєво обірвався.

Я відкинувся на ложемент, важко хапаючи повітря та збираючи докупи свою свідомість. Голова розколювалася, але аптечка скафандра вже впорскувала в кров коктейль зі стимуляторів. Коли стало легше, я перевірив в нейромережі радар. Транспортник людей уже відірвався від землі та важко набирав висоту, а його мізерний ескорт вступив у нерівний бій. На моїх очах позначка одного з наших винищувачів зникла після спалаху. Час невпинно танув. Я швидко запустив маршові двигуни та підняв «Стрижа» в небо.

І тоді для мене почався справжній бій. Фізичний. Мій бій. Щойно я почав керувати кораблем, а розум зчитав дані з тактичної сітки візора, весь біль, усі сумніви та страхи випарувалися. Залишилася лише крижана, кристальна ясність. Це була моя стихія. Моє справжнє покликання — бо я пілотував винищувач не розумом, а чистою інтуїцією.

Моя нейромережа через системи корабля дотягнулася до ракет, які встигли випустити знищені «Стрижі», і перенаправила їх на нові цілі. У польоту мій розум злився з машиною в єдиний організм. Я відчував кожен міліметр обшивки, кожен вектор тяги. Коли дві «голки» спробували взяти мене в лещата, я не вираховував траєкторію — я просто знав, де вони опиняться за секунду. Різке гальмування, відключення інерційних гасників, розворот на 180 градусів — і мої спарені турелі розірвали їх на шматки.

Перевантаження безжально вдавлювало мене в крісло, але це було п'янке, екстатичне відчуття. Я сміявся крізь зціплені зуби. У цьому хаосі бою, металу та шаленої швидкості я почувався як риба у воді. Я був богом війни у своїй тісній кабіні, і кожна знищена машина ворога лише підтверджувала: я на своєму місці.

Так я супроводжував транспортник до самої межі атмосфери, танцюючи навколо нього смертельний танець — знищуючи все, що наближалося на небезпечну відстань пострілу. Коли корабель біженців нарешті вирвався у вакуум, я пішов за ним, готуючись прикрити їхній стрибок, а потім пристикуватися. Але в космосі я помітив нову загрозу. З тіньового боку Терри-13 до нас наближалася свіжа ланка чистильників.

Я спробував повторити свій трюк з протоколами. Симбіонт потягнувся до їхньої мережі через стандартні системи зв'язку винищувача, намагаючись знову підмінити протоколи «свій-чужий», але цього разу все пішло не так. Їхня центральна система керування виявилася здатною до миттєвого машинного навчання. Противник розібрав мою попередню атаку на алгоритми, засвоїв урок і миттєво залатав дірку в захисті. Замість того, щоб підхопити вірус, система засікла координати мого передавача та контратакувала.

— «Увага! Нас викрито. Пріоритет цілі змінено на "Абсолютний". Фіксую новий наказ: захопити носія живим!» — голос симбіонта був холодним, як сам космос.

Усі кораблі на орбіті, що рухалися до нас — близько десяти «голок» — одночасно відвернули від перехвату транспортника та рушили на мене. В бою вони не стріляли на знищення, а намагалися пошкодити мої двигуни або затиснути в гравітаційні лещата. Я відбивався всім наявним арсеналом, але сили були катастрофічно нерівні. Якщо я потрібен їм більше за людей, я дам їм те, чого вони хочуть. Тікати ж у відкритий космос було самогубством — там вони просто розчавлять мене масою. Тому я різко змінив вектор та кинув «Стрижа» в круте піке, повертаючись у гравітаційні обійми планети, а за мною, наче зграя розлючених ос, понеслася вся десятка противника.

Мій вхід у щільні шари атмосфери був відчайдушним. Корабель зайшов в термосферу під критичним кутом, розсікаючи повітря на гіперзвуковій швидкості. Від шаленого тертя обшивка миттєво перетворилася на сліпучу вогняну кулю, а рев за бортом заглушав навіть виття сирен у кабіні. Якби не трофейний інопланетний генератор щита, який я інтегрував у корпус ще на базі, від мого винищувача вже залишився б лише попіл. Сріблясте силове поле спалахувало під тиском плазми та ворожих зарядів. Воно вібрувало, стрімко висмоктуючи енергію реактора, але ще трималося.