Розділ 13

Розділ 13

Ми з Сонею таки добудували ту нещасну піраміду. Вона вийшла трохи кривуватою і підозріло хилилася вліво, але охоронець лише махнув на нас рукою і прогнав геть, мабуть, вирішивши, що з нас уже досить, бо ми її вибудовували години зо дві. Я нарешті купила воду, чай і злощасні вафлі, забрала свій карниз, і ми з Сонею вибралися з того супермаркету. Чорт, я супермаркети тепер, напевно, оминатиму десятою дорогою, краще купуватиму продукти в маленьких магазинчиках, там хоч немає пірамід із туалетного паперу.

Дорога до гуртожитку пройшла в мовчанці. Соня час від часу співчутливо зазирала мені в очі, а я просто намагалася заспокоїтися й не діставати телефон із наплічника. Я і без того знала, що в загальному чаті Академії зараз купа сповіщень, всі, певно, потішаються з першокурсниці Коваль, яка повзає на підлозі серед купи туалетного паперу.

Нарешті ми з Сонею піднялися на мій поверх і підійшли до дверей 404-ї кімнати, я глибоко вдихнула, ніби перед стрибком у холодну воду, і приклала картку до замка. Не сумнівалася, що Тарнавський бачив уже відео і радіє моєму приниженню. Доведеться витримати його насмішки.

Я відчинила двері й ми з Сонею зайшли у спільний коридорчик. І одразу ж почувся знайомий насмішкуватий голос.

— О, королева туалетного паперу повернулася! — Тарнавський сидів на своєму ліжку, закинувши ногу на ногу. На його колінах стояв ноутбук, але дивився він не на екран, а на нас із Сонею, коли ми проходили до моєї частини кімнати. Він широко і єхидно посміхнувся. — А я якраз передивлявся головний відеохіт сьогоднішнього дня. Слухай, Коваль, тобі неймовірно пасує туалетний вайб!

Я відчула, що злість починає переповнювати мене.

— Заздри мовчки, Тарнавський, — відрізала я, рішуче смикнувши Соню за руку і тягнучи на свою половину кімнати. Дівчина якраз зупинилася й здивовано витріщалася на будівельні вдосконалення у кімнаті 404. — Не всім же бути зірками екрану в перший же день! Декому доводиться привертати увагу своїми дурними жартами.

Соня тихо хіхікнула і показала мені великий палець, мовляв, молодець, правильно поставила його на місце.

Лаврін трохи примружився, але посмішка з його обличчя не зникла.

— Бачу, настрій у тебе бойовий. А що це в тебе за палиця? Вирішила відлупцювати Ілону за відео?

— Це, — я переможно підняла вгору карниз, — мій особистий кордон! — І ми з Сонею увійшли до моєї половини. — Соню, допоможеш мені повісити штору?

Подруга кивнула, кинула свій рюкзак на моє ліжко, і ми взялися до роботи.

Нахабний Тарнавський, очевидно, не витримавши невідомості, спеціально випхався у спільний тамбур і тепер із цікавістю спостерігав за нами, зазираючи у половину моїх дверей, що ж ми таке робимо. Я вирішила не псувати собі нервів, і робила вигляд, що не звертаю на нього увагу, хоч він мене страшенно дратував. 

Я швидко розпакувала штору і нанизала її на карниз. Потім стала на стілець, приміряла карниз до отвору між гіпсокартонною перегородкою та справжньою стіною, і почала його розкручувати, щоб він надійно вперся в обидва боки.

— Ще трошки, крути давай! Довшим роби! — командувала Соня, котра залізла на край ліжка і притримувала інший кінець. Щоб дотягнутися до карниза, вона під ноги понакладала ще й подушки і ковдру валиком. — О, наче вже добре тримається! Точно! Намертво!

Я злізла зі стільця й подивилася на результат нашої праці. Все було ідеально, так, як я й хотіла. А потім я з насолодою взялася за край штори і різко смикнула її, закриваючи мою частину дверного проходу. Кільця на карнизі весело вжикнули, і скептичне обличчя Тарнавського у тамбурі зникло за цупкою тканиною. Штора чудово закривала весь мій прохід. Вона була щільною і не просвічувалася, і тепер моя половина кімнати хоч трошки стала затишною, а головне — закритою від сторонніх очей! Принаймні тепер я могла спокійно перевдягатися, спати і взагалі робити, що завгодно, не боячись, що цей нахаба підглядатиме за мною.

— То ось воно що, ти штору почепила?! — зареготав Лаврін із-за штори. —  І чому ж відгородилася? Боїшся, що я побачу, як ти спиш із відкритим ротом, і зроблю відео?

— Та ні, — крикнула я у відповідь, — я ж уже тобі казала! Відгородилася від твоїх дурних жартів!

Соня тим часом взяла свій рюкзак і почала прощатися. 

— Ну, добре, Даринко, ти тепер у відносній безпеці. Якщо що, то я завжди на зв'язку! Я побігла до себе, моя кімната в сусідньому гуртожитку, — махнула дівчина рукою. — Я там іще з однією дівчинкою живу. Давай обміняємося телефонами і спишемося ввечері! У мене ще сьогодні є справи. А ти тримайся тут! — прошепотіла вона останню фразу, кивнувши в бік гіпсокартонної стіни, де шурхотів чимось Тарнавський. 

— Добре. Дякую тобі за все, Соню, — відповіла я, обнявши її на прощання.

Соня пішла, а я лягла на своє ліжко, відкинулася на подушку і почала розглядати результат моїх сьогоднішніх зусиль, закриту штору, якою я відгородилася від поглядів Тарнавського. Трясця, цей день видався просто божевільним! Я так давно не втомлювалася!

І тут я згадала про ще одну дуже важливу справу. Штора — це, звичайно ж, пречудово, вона захищає від підглядувань, але фізично ця занавіска мене від цього здорованя Тарнавського не врятує. Ну, він наче не схожий на маніяка, але… І для власного ж заспокоєння мені точно потрібен газовий балончик! І електрошокер. Проте шукати по місту спеціалізовані магазини, де продавалися такі штуки, в мене вже просто не залишилося ані сил, ані часу.