Розділ 7

Розділ 7

Коли я десь через годину вийшла з ванної кімнати (спеціально була там довго, щоб підкреслити цьому нахабному типу, що це теж і моя ванна і я можу тут бути стільки, скільки захочу!), у нашій чотириста четвертій кімнаті панувала тиша. Проходячи повз двері до своєї половини, я побачила, що ліжко у Тарнавського порожнє, і звідти не доноситься жодного звуку. Мабуть, цей самовпевнений мажор кудись звалив, ну, і слава Богу, бо моїх нервів на ще одну нашу сутичку просто не вистачило б.

Я глянула на екран смартфона. Була лише друга година дня.

Я почала одягатися, натягуючи улюблені джинси і чисту футболку, аж раптом мій погляд впав на вузький прохід із спільного тамбура до моєї півкімнати. Чорт, дверей же не було! Певно, коли будівельники встановлювали гіпсокартонну перегородку, то вони просто зняли їх із завіс та й забрали геть. Просто вони не зачинялися, та й місце займали.

Мене ніби струмом ударило від раптового усвідомлення, що Тарнавський може зайти на мою половину будь-якої миті! Вдень. Вночі. Коли я сплю чи переодягаюся. Я згадала його кубики преса і широчезні плечі. Тарнавський був фізично дуже сильним, я відчула це, коли намагалася відштовхнути його від ванної. Якби він захотів, він би змів мене одним порухом руки. Звичайно, ми в елітній Академії, скрізь охорона і камери, але жити без дверей із ворогом під одним дахом? О ні, моя параноя такого точно не витримає!

Так, треба терміново вирішувати цю проблему. Ясно, що справжні двері сюди точно не прилаштувати, але треба сьогодні ж сходити в якийсь магазин, купити цупку й непрозору штору і невеличкий карниз, що якраз захоплював би мою половину дверей, аби наглухо завісити свою частину. Тоді буде хоч якась ілюзія приватності.

— А ще, — пробубоніла я сама до себе, дивлячись у дзеркало і фарбуючи губи, — не зайвим було би знайти якийсь магазин, де продається все для самооборони. Куплю собі хороший газовий балончик. Ні, краще два! І електрошокер, ну, про всяк випадок. Покладу його під подушку, і нехай тільки цей мажор спробує перетнути межу мого гіпсокартону!

Раптом у мене в животі забурчало, мій шлунок видав жалібний звук, нагадавши, що взагалі-то не зайвим було б і поїсти, бо снідала я ще аж у поїзді чаєм та одним круасаном.

Точно, їжа! Я почала ритися у стосі своїх документів, які лежали на столі, і знайшла серед них невеличку книжечку з талонами, яку мені видали разом із документами про зарахування. Академія забезпечувала грантовиків безкоштовним триразовим харчуванням в студентській їдальні. Ну, хоч на цьому величезне дякую! З моїм скромним бюджетом це було просто спасінням.

Я запхала у свій невеличкий рюкзачок талони на їжу і підвела підсумки своїх роздумів. Отже, штори, газовий балончик і електрошокер, а також поїсти! Отаким був найближчий план.

Задоволена своїми логічними, але, на жаль, трохи грошоємними планами, я сіла на край ліжка і розблокувала телефон, щоб написати Богдану.

І тут мене пронизала ще одна панічна думка. Трясця, штори не врятують від іншого... Я з тривогою подивилася на свою валізу, перевела погляд на документи на столі. Ми ж із Тарнавським тепер типу у стані війни. А що, як він вирішить грати брудно? Він мажор, звик, що йому все дозволено. А раптом він нишком вкраде мої документи, щоб мене відрахували? Або забере мої останні гроші, які я так довго відкладала? Або, що ще гірше, поцупить чи знищить флешку з моїми напрацюваннями? Всі мої проєкти, звичайно ж, зберігалися також у хмарних додатках в інтернеті, але підстрахуватися все одно не завадило б.

Мене аж у холодний піт кинуло. Я миттю кинулася до своїх речей, вигребла паспорт, взяла зі столу грантові документи, знайшла гаманець із готівкою та всі найважливіші флешки. Ні-ні-ні, залишати цінні речі в кімнаті з цим нахабою я не буду! Віднесу все це вниз і покладу в сейф на рецепції, хай там лежить, так набагато надійніше.

Я відрахувала і поклала до гаманця кілька купюр на поточні витрати, адже треба будуть гроші на проїзд чи якусь каву, а решту вирішила сховати до файлика з документами, які покладу в сейф. Дивлячись на ці гроші, які лишалися, я мимоволі зітхнула. Грошей було катастрофічно, просто до смішного мало. Грант покривав лише навчання, і добре, що були талони їжу, і на тому спасибі. Але ж треба було за щось купувати шампунь, зошити, ту ж саму штору чи газовий балончик від цього нахаби, зрештою!

​Я задумалася, прикидаючи варіанти. Треба буде найближчим часом терміново знайти якийсь підробіток. Може, вдасться брати простенькі замовлення на фрілансі, писати якісь елементарні програми чи хоча б роздавати листівки у вихідні. Головне — розраховувати тільки на власні сили, бо просити гроші в батьків я не збиралася принципово. У них і так удома кожна копійка на рахунку, і те, що вони взагалі допомогли мені на старті, змогли зібрати мене в Академію, купивши дорогущий квиток та найнеобхідніше, вже було справжнім подвигом. Я вже доросла, сама заварила цю кашу з грантом, сама й буду вигрібати. Нічого, все буде добре! Якось викручуся й цього разу!

Я запхала всі свої цінні речі до рюкзака і задоволено кивнула сама собі. Наче про все подумала. 

Трохи заспокоївшись, я знову плюхнулася на ліжко і взяла телефон, треба написати Богдану. Не хотілося його хвилювати в перший же день, та й свої проблеми я звикла вирішувати сама, тому вирішила трохи прикрасити реальність. Зовсім трошки. 

​«Привіт, пінгвінчику! — написала я в чаті, додавши смайлик. — Я вже поселилася. Академія просто космос! Кімната гарна, велика, світла, жити можна. Мене поселили з однією дівчинкою, здається, вона нормальна і тиха. Усе супер, розклала речі і зараз іду на обід. Дуже сумую за тобою. Люблю і цьомаю у щічку. Як ти там?».