Розділ 5

Розділ 5

Коли ми підійшли до дверей нашої кімнати номер чотириста чотири, я першою, щоб показати, хто тут головний, приклала свою картку до замка. Двері відчинилися, і ми обоє завмерли на порозі з відкритими ротами.

Тимчасова перегородка, про яку розповідав ректор і яка зараз перегороджувала нашу кімнату на дві половини, виявилася просто насмішкою над здоровим глуздом! Це була рівна біла стіна, яка ділила кімнату рівно посередині. Але найбільший прикол був у тому, що вона не діставала до стелі сантиметрів двадцять! А біля самого вікна будівельники взагалі залишили здоровенну щілину товщиною з мою руку, бо, мабуть, полінувалися підігнати гіпсокартонкартон під трубу батареї. Капець!

Але найгірший сюрприз чекав на нас прямо тут, на вході. Наша кімната мала таке планування, що на вході був невеликий коридорчик, схожий на тамбур, де знаходилися вхідні двері вже безпосередньо до кімнати і двері до санвузла. Стіна починалася рівно по центру вхідних дверей до кімнати, і щоб проникнути до своєї частини, треба було буквально протиснутися у вузький прохід з цього невеликого коридорчика, де ми зараз із Лавріном тупцяли. І навпаки, щоб потрапити в єдиний душ, ми обоє мали вийти зі своїх половинок і опинитися на цій мізерній нейтральній території площею метр на метр.

— Ого, понароблювали! Добре, що ти не товста, а то б не пролізла у свою частинку дверей, — реготнув Лаврін, зробив крок уперед, нахабно відтісняючи мене плечем. — Моя половина права. Там мій ноут залишився.

— Ха! Це добре, що ти не товстий, Тарнавський! Забирай на здоров'я свою праву половину, мені геть все одно! Я тільки речі свої заберу, — буркнула я, нахабно забігши наперед і протискуючись у праву частину дверей, до його половини кімнати, забрала свою валізу й одяг, який лишала у шафі, згребла з ліжка свій улюблений рушничок з качечками.

Гордо продефілювала повз Лавріна, спеціально повільно тягнучи скалічену валізу і видаючи нею неприємні скрипучі звуки, і пройшла до своєї лівої половини. Тут я побачила, що сюди, крім ліжка для мене, теж принесли шафу, стіл та два стільці. У моїй половині кімнати було зовсім ніде повернутися. Нічого, тісно, зато на своєму місці! І я не поступилася цією кімнатою, хоч мене так активно випихував цей нахаба із-за стінки!

З правого боку одразу почулося гупання, це, певно, Тарнавський жбурнув на стілець свій рюкзак. Звук був таким чітким і гучним, ніби він зробив це прямо біля мене.

— Чудово! — голосно сказав Тарнавський, і його голос без жодних перешкод рознісся по всій кімнаті. — Я навіть чую, як ти сопеш від злості, Коваль.

— То затули вуха! — крикнула я у відповідь стіні і рішуче схопила свій рушник та косметичку.

Так, про що я там мріяла? Правильно, про гарячу воду! Про душ! Треба терміново змити з себе потяг, пил, стрес після зустрічі з ректором і суперечок із цим нахабним мажором, який так недоречно з'явився у моєму житті.

Я вискочила зі свого «пеналу» в наш спільний тамбур рівно в ту ж саму секунду, коли з правого боку туди ж вийшов Тарнавський. У його руках був червоний рушник і пляшка з шампунем.

Ми ледве не зіткнулися лобами на цих півтора квадратних метрах.

— Стоп, — Лаврін спритно виставив руку вперед, спираючись долонею на одвірок ванної кімнати і повністю перекриваючи мені шлях. — Куди це ти зібралася?

— В душ, — я спробувала пролізти під його рукою, але він ступив убік і повністю заблокував двері до ванної кімнати своїми широкими плечима. — Я займала чергу перша! Ще до того, як нас викликав ректор!

— Це було в минулому житті, кицюню! А зараз діє нове правило: майбутній лідер рейтингу миється першим! А оскільки мій проєкт точно був кращим, і лідером рейтингу стану я, а тебе просто із якогось дива система "Оракул" примазала до мене, то...

— Твій проєкт був другим! — я обурено тицьнула в нього своїм рушником з качечками. — Геть з дороги, Тарнавський. Я дівчина, дівчат пропускають першими, чув про правила ввічливості взагалі? І я втомлена, тільки що з дороги! Май хоч краплю совісті!

— Совість не входить до моїх базових налаштувань, — Лаврін нахабно посміхнувся, дивлячись на мене зверху вниз. Відстань між нами в цьому тісному тамбурі була катастрофічно малою, і я майже впиралася носом у його широкі груди. — До того ж, ти ж обіцяла мене знищити. А такі бойові і азартні знищувачки не скиглять через чергу в душ.

— Я не скиглю! Я встановлюю справедливість! — гарикнула я.

Спробувала відштовхнути цього паразита від дверей, штовхнувши руками його в груди. Під худі відчулися тверді м'язи, і я на мить розгубилася, бо хлопець навіть не похитнувся. Натомість Лаврін зненацька спритно перехопив мої руки і повільно відтіснив мене від дверей ванної кімнати.

— Справедливість, Коваль, це коли я першим іду у душ, а ти сидиш у своїй половинці і медитуєш на картонну стіну й чекаєш, поки помиється головний і основний хазяїн усієї цієї кімнати!

Він нахабно підморгнув мені, а потім раптово відчинив двері у ванну кімнату, зайшов усередину і клацнув замком з того боку.

Я залишилася стояти в крихітному тамбурі, стискаючи в руках рушник і дивлячись на зачинені двері.

— Я вимкну тобі воду! — крикнула я, стукнувши із досадою кулаком в двері. — Знайду вентиль і перекрию!

З-за дверей почувся глухий, але дуже задоволений смішок, а потім зашуміла вода.