Алгоритм небуття

Важкі гермодвері насосної станції, що розділяли відносну безпеку нульового сектору та смертоносну промзону, зупинилися, пройшовши лише третину шляху. Механізм заклинило із жахливим скреготом, від якого завібрили труби під стелею.

У щілину, що утворилася, Макс побачив джерело теплової аномалії, про яке попереджала Оксана. Це був не "Гончак" у білому екзоскелеті і не звичайний патрульний дрон.

У коридорі, зануреному в напівтемряву, завис апарат, що нагадував гігантського металевого жука-скарабея. Він був масивним, обшитим матовими композитними плитами брудно-сірого кольору. На його "голові" замість очей пульсували п'ять багряних лінз, які безперервно сканували простір. З-під корпусу висунулися чотири маніпулятори з плазмовими різаками та штурмовими шокерами. Апарат не мав антигравіїв — він утримувався в повітрі за допомогою чотирьох потужних, екранованих гвинтів, що створювали такий потік повітря, який піднімав із підлоги хмари іржавого пилу.

Це був "Каратель-М". Спеціалізований штурмовий дрон Кібер-КДБ, призначений для "санітарної зачистки" закритих приміщень.

— Об'єкт 404... — пролунав механічний голос із динаміків дрона, посилений луною тунелю. Голос не мав інтонацій, він лунав як смертний вирок, записаний на плівку. — Біоодиницю Соломію ідентифіковано. Статус: "Ліквідація". Супутні об'єкти...

Дрон різко хитнувся вперед, намагаючись просунути маніпулятор у щілину гермодверей. Плазмовий різак спалахнув сліпучо-білим вогнем.

— Максе, зараз! Спали йому оптику! — закричала Соломія, падаючи на підлогу і прикриваючи голову руками.

Макс відчув, як його зумерська натура, вихована на шутерах, раптом перехоплює управління над тілом. Він не думав. Адреналін випалив страх, залишивши лише чистий, тваринний інстинкт виживання.

Він з розмаху підняв важкий "Коректомат", який йому дала Соломія. Інструмент був незграбним, але Тарасів чіп-тюнінг (згаданий у контексті) зробив його смертоносним. Макс навмання, не цілячись, натиснув на пусковий гачок.

Пристрій видав пронизливий, ультразвуковий свист. З його дула вирвався потік концентрованого мікрохвильового випромінювання та плазми. Він ударив прямо в "голову" металевого жука, туди, де пульсували багряні лінзи КДБ.

Пролунав тріск розбитого скла та коротке замикання. П'ять багряних очей "Карателя" миттю згасли, вибухнувши снопом синіх іскор. Механічний голос дрона захлинувся на півслові: "...ідентифі... и-и-и..."

Апарат, засліплений і контужений ЕМП-імпульсом, втратив орієнтацію. Його гвинти почали працювати хаотично. Він вдарився об гермодвері, застрягши маніпуляторами в металі, і почав безпорадно іскрити.

— Оксано, двері! Блокуй їх назад! — крикнув Макс, відступаючи і намагаючись перезарядити "Коректомат".

Оксана, яка весь цей час судорожно клацала по клавішах комунікатора, ввела останню команду. — Скрипт зациклено! Віддаю команду на повне закриття!

Звук заклиненого механізму змінився на переможне, важке гудіння. Масивні гермодвері, незважаючи на застряглого в них дрона КДБ, почали невідворотно сходитися. Почувся жахливий скрегіт металу об метал. Броньовані плити просто розчавили "Карателя", як дешеву пластикову іграшку. Іскри сипалися дощем, корпус дрона зім'явся, а потім двері з глухим, монументальним ударом зачинилися.

У насосній станції знову запанувала відносна тиша, порушувана лише їхнім важким диханням та тихим гулом вентиляції.

Макс безсило опустив "Коректомат". Його руки тремтіли так сильно, що інструмент ледь не випав. — Оце... оце був вайб, — прошепотів він, сповзаючи по стіні на підлогу. Його обличчя було білим, як крейда. — Я... я щойно вбив робота-вбивцю КДБ. Який крінж. Тарас би мною пишався. Або обматюкав би за те, що я зіпсував цінний інструмент.

Соломія повільно підвелася з підлоги. Вона подивилася на розчавленого дрона, чиї маніпулятори все ще стирчали з-під гермодверей, а потім на Макса. У її блакитних очах, зазвичай холодних і аналітичних, вперше промайнуло щось схоже на повагу.

— "Каратель-М", — тихо промовила вона. — Це елітний штурмовий підрозділ. Вони не помиляються. Вони ніколи не втрачають ціль. Те, що ти зробив... це було неможливо для біоодиниці без кібернетичних імплантів. Твої реакції... вони не за стандартом Режиму.

— У моєму часі це називається "задротство в CS:GO", Соломіє, — Оксанина іронія була крихкою, як лід на весняному Пслі. — А тепер... тепер нам треба діяти. Швидко. Тарас чекає. І цей дрон... він був лише першим.

Вони перейшли до центральної консолі насосної станції. Це було місце, де вони жили. Старий, наполовину розібраний Держтермінал тьмяно світився монохромним зеленим екраном.

Оксана сіла в крісло Тараса. Її обличчя стало зосередженим і суворим. Вона дістала свій перепрошитий комунікатор і підключила його до термінала. — План Сектора А, про який казала Соломія... — Оксана швидко застукала по клавішах, викликаючи командний рядок. — Ми не зможемо прорватися туди фізично. КДБ заблокувало всі технічні ходи. Цей "Каратель" був лише розвідкою. Зараз там на поверхні стоїть цілий батальйон "Гончаків". Якщо ми вийдемо — нас розстріляють на місці.

Вона вивела на екран схему промзони.

— Але ми не вийдемо, — Оксанині очі хижо заблищали. — Нам не треба йти до Сектора ТР. Нам треба змінити маршрут пневмокапсули, в якій везуть Тараса. Я знаю, де знаходиться вузол комутації "Пневмо-Пошти 3". Він тут, під нами, в тунелях четвертого рівня.