Помічники

Це була новинка серед роботів – помічники, їх основним призначенням було доставляння різних товарів. Вони могли заощадити багато часу для людей. З цього дня людина могла виконати трохи більше корисних справ для самої себе. Першими були китайці. Світовий тренд дійшов і до провінції. Колись спокійні або галасливі вулички, заповнені лише звичними автомобілями та людьми, змінилися. Тепер містом снували незамінні пристрої. Такі роботи були різноманітних модифікацій і зовні відрізнялися розмірами, формою, дизайном. Помічники нікого не залишали байдужими. Пересуваючись на своїх швидкохідних гусеницях та коліщатках, машини доставляли товари дуже швидко та вчасно. Особливо вражали гуманоїдні моделі. Компанія Сімус випустила восьме та дев'яте покоління Ті-Бі помічників. Коштували вони по-різному, залежно від функцій. Найдорожчими вважалися ті, які могли парити в повітрі, доставляючи товар швидше за інших.

Вулиця Н, одна з найстаріших у місті, була досить широкою. Денис жив тут і постійно гуляв нею, і прямуючи у різні кінці міста, не помічав нічого незвичайного. Одного разу, прямуючи в гості до друзів у район парку – на берег моря, він звернув увагу на те, що відбувається навколо. Спустившись Садовою, тролейбус загорнув на Соборну площу. Хлопець побіжно розглядав архітектуру, сквер і на свій подив побачив помічників, які спокійно роз'їжджали разом з людьми, тоді він нарахував трьох. Денис з цікавістю спостерігав за подіями. Біля зупинки жовтий помічник Ті-Бі 3 купував шаурму, і хлопець уловив, як продавець нахилився до сенсора робота, щоб зняти суму за продукцію. У сквері на той момент одна дівчинка ласувала морозивом, а бельгійська вівчарка пустувала біля синього овального, з золотистими вогниками Ті-Бі 5.5. За його плечима був прикріплений кошик із навантаженим товаром. Денис відзначив цю цікаву барвисту картину і уявляв собі, як би художник ренесансу відобразив цю дівчинку навпроти собору в компанії з помічниками. «А чи могли б ці машини контактувати між собою? Мабуть – ні, адже вони не люди».

Минув якийсь час і зараз вулицями міста катаються вже десятки помічників. Денис давно звик до них. Але, як і раніше, сам ходив за продуктами в практично порожній супермаркет – людей можна було перерахувати на пальцях. Десь всередині себе він розумів – починалася нова епоха. Ось і зараз Денис згадав про це, коли повертався з магазину. На вулиці вже поступово сутеніло, місяць романтично проглядався з-за крон дерев, поруч сяяли перші зірки. Завернувши на свою вуличку, він попрямував слідом за собакою, що перебігала дорогу, і зупинився майже навпроти чотириповерхового старого прибуткового будинку, на третьому поверсі якого була його квартира; деякі вікна в будинку вже світилися. В цей час у хлопця мала гостювати сестра, вікно квартири яскраво горіло і виднілася величезна стара люстра, ще він встиг звернути увагу, що двері на балкон відчинені. «Значить вона вже там, – радісно подумав Денис, – буде з ким провести час за переглядом фільму, заодно багато про що зможемо поговорити». 

Хлопець уже хотів зайти на подвір'я, як праворуч помітив чергового помічника. Але цієї моделі він не бачив раніше — пристрій дещо відрізнявся від інших: зелений, овальний, такий же як більшість, тільки на голові ще сяяло п'ять невеликих жовтих очей. Задній кошик робота був явно переповнений, над головою нависав величезний кавун. Денис пропустив машину вперед, відчувалося, що помічникові не просто пересуватися, вага перевищувала допустиму. Здається, Денис знав, кому робот належав – його сусідові: невисокому, товстому, смаглявому Фасто, який не вирізнявся манерами та любив поїсти. Чоловік мав власний бізнес на ринку. Вони мали славу хороших недоброзичливців після сварки на сходовому майданчику, коли Денис відстояв дворову перську кішку, яку сусід хотів штовхнути зі злості. Денис піднявся нагору мармуровими сходами, в парадній яскраво горіло світло. Постукавши у двері, він виявив її відчиненою. Хлопець зайшов у передпокій і відразу побачив радісну сестру.

— Денисе, дуже довго чекаю. Як ти?                   

— Так, все, як завжди, іноді намагаюся подолати життєву рутину, але не завжди виходить, — приречено вказуючи на принесені пакети з їжею — а так нічого особливого.     

— А як просувається диплом?

— Все гаразд, я близький до завершення.                              

— Давай, проходь. Я приготувала вечерю — запечена картопля з м'ясом. Твоє улюблене?

— Дякую, люба, щось ти сьогодні підозріло добра. Зауваж, я теж не забув про твої смакові уподобання, можу завтра приготувати твій улюблений коктейль, — з усмішкою додав Денис, вказуючи на принесені фрукти.

У кухні горіло яскраве світло, і стояв апетитний солодкий аромат їжі. Одне вікно, як і в спальні виходило на вулицю, і цього разу машин майже не було чути. Денис із задоволенням їв — було справді смачно. Кіт, прибігший із сусідньої кімнати, обвився навколо його ноги та почав ласкаво мурчати, вимагаючи їжі. Лола через якийсь час погодувала і Маркіза.  

— У моїй кімнаті скоро закінчать ремонт — вже роботи на завершальній стадії. Залишилося дещо підфарбувати, — розповідала сестра.                      

— Треба буде відвідати тебе. Напевно, дизайн значно змінився?

— Та ні, ти перебільшуєш, там все так само як і раніше — тільки з ремонтом.

— Мама все ще в рейсі. Цього разу довго стоять в Марселі.

— Так. Незабаром буде вдома – ми сьогодні розмовляли. І вже запланували після її повернення піти до театру на одну цікаву виставу. Хочеш із нами?    

 — Та, що я там не бачив? До того ж мені потрібно закінчувати дипломну роботу. А потім ще дописати статтю. Ти собі не хочеш випадково купити помічника? Дивлюся їх дедалі більше, навіть наш горезвісний сусід придбав.                                   

— Я думала про це, але поки що не наважуюсь, хоча, напевно, варто було б — більше вільного часу з'явиться для себе. Так стверджують їхні виробники, — додала Лола.

— Зараз з'явилися нові моделі, більш кмітливі та багатофункціональні.