Дистанційне програмування

Лабораторія була напівтемною, лише світло з моніторів та ламп підсвічувало обличчя техніків, зосереджених над тілом Джея. Його електронне тіло лежало нерухомо на сталевому столі: штучна шкіра блідо віддзеркалювала холодне світло, очі напіввідкриті, немов у когось, хто заснув з тривогою на обличчі.

— Відімкнений. Повністю, — підтвердив старший технік, дивлячись на термінал. — Живлення припинено. Жодного сигналу ззовні.

Трейсі мовчки кивнула, спостерігаючи, як другий технік вводить команди для доступу до бортового журналу.

— Але дивіться сюди… — заговорив один з молодших фахівців, його голос трохи тремтів. — У логах зафіксовано втручання. Не внутрішнє. Команди надходили на основі зовнішнього протоколу. Через обхідний канал.

— Хто міг дати віддалений доступ? — запитав Лев, обійшовши стіл, — Цей канал мав бути закритий ще на етапі публічної інтеграції.

— Тут не просто доступ. — технік збільшив лог. — Хтось писав нові алгоритми в реальному часі. Вводив їх у ядро під час функціонування. Погляньте — тут є сигнатура, що не відповідає жодному з офіційно допущених ID.

— Тобто його програмували дистанційно… як маріонетку? — прошепотіла Трейсі. — І хтось підкинув ці інструкції, поки ми думали, що контролюємо систему?

— Не просто підкинув, — відповів інший інженер. — Тут виявлено цілі блоки, які не мали б існувати. Їх не видно при стандартному скануванні. Начебто вони були замасковані під системні оновлення. Але насправді — це активні поведінкові модулі.

— І хто ж це зробив? — глухо мовила Трейсі, дивлячись на лице Джея, що здавалося надто людяним у цій неживій тиші.

Відповіді поки не було. Але з кожною хвилиною ставало ясніше: це був не технічний збій. Це була чиясь воля. І Джей — лише виконавець. Справжній винуватець усе ще десь за лаштунками, спостерігає… і, можливо, готує наступний хід.