ГЛАВА 29

— Ну що, Варваро Дмитрівно? Можна вас привітати з випискою? — Після слів лікаря в мене просто крила розправилися за спиною.

Так! І ще тисячу разів так!

— Я готова!

І бадьоренько так одразу схопилася з ліжка. Щоправда, капці з першого разу намацати не змогла. Та не біда! Можу піти босоніж. Тільки пустіть.

До печінок дістала ця лікарня!

— Бачу, що готова, — похитав головою Аркадій Олександрович.

— Та не звертай уваги. Вона завжди така невгамовна, — відмахнувся тато. — Найчастіше собі ж і на шкоду.

Я і двох кроків пройти не зуміла, як була зупинена лікарем. Так і знала, що будуть умови!

— Ось виписку наша старша медсестра оформить, тоді й відпущу. А поки збирайся, Варенько, переодягайся і не забудь дієтний листок.

Я скривилася, але Аркадій Олександрович був невблаганний.

— Місяць суворо дотримуватись мого харчування. Місяць!

— Добре-добре.

— Не добре, інакше загримиш до мене знову. Але вже з зовсім іншим діагнозом.

Озвучувати який ні він, ні я не захотіли.

Тато взагалі скривився, наче лимон проковтнув.

— Та хай тобі пусто буде, Саничу.

Він таких прогнозів просто терпіти не міг! Говорив, що лікарі не є екстрасенсами, майбутнє пророкувати не повинні.

— Мені-то пусто, гаразд, але за донькою…

— Навіть якщо подорослішала, але потрібно піклуватись і слідкувати, згоден. Тільки лякати мою улюблену Варю не смій.

— Та я й не лякаю, бога ради! Тільки попередити цю чарівну дівчину просто зобов’язаний. — Він погрозив мені пальцем. — Ти мені, Варваро Дмитрівно, жартів зі своїм шлунком не жартуй, а краще старанно виконуй усі розпорядження.

— Є виконувати розпорядження! — жартівливо відсалютувала лікарям.

Обидва відреагували передбачувано — розпливлись у посмішках.

— Безладне харчування так само небезпечне, як і безладні сексуальні зв’язки. Так що…

— Я зрозуміла, — пискнула, виразно відчуваючи, як щоки палають жаром сорому.

Ось про зв’язки — ті, що сексуальні — нагадувати зайвий раз не варто. І так три дні тільки й прокручувала в голові все, що трапилося.

— Повір, за цією чарівною дівчиною знайдеться комусь простежити, — запевнив колегу тато, а на мене ж просто суворо зиркнув.

Від фірмового Соколівського погляду спідлоба всі медсестри по струнці ходили, а ось я лише зробила безневинний вираз обличчя і знизала плечима. Ну, подумаєш, гастрит розігрався. Розвели мені трагедію!

Так, винувата. Так, треба було найкраще стежити за власним харчуванням. А не ходити за святим духом чи кавою. Але. Через нерви і шматок у горло не ліз, легше було вдавитися.

— Охоче ​​вірю, — погодився заввідділенням. От ніби і з батьком, а мені здалося, і з моїми думками. — Давно ти до нас просто так не заходив, Дмитре Саничу. Ходімо чайку сьорбнемо, доки Варвара збереться, а Ніна підготує всі документи на виписку.

— Ну ходімо вип’ємо, — хмикнув тато, слідуючи за другом.

Я ж залишилася одна в цій віповській, але все одно до жаху набридлій палаті. На збори пішло кілька хвилин, решту часу витратила на роздуми, як дійшла до такого життя.

Нічого краще не прочищає голову, ніж раптове потрапляння до лікарні. Ти опиняєшся серед працівників у білих халатах, в атмосфері боротьби з хворобою, в похмурих однотонних стінах будівлі, яка наскрізь пропахла медикаментами та дезінфікуючими засобами.

Того вечора Сокіл не зателефонував. А наступного ранку я від Палиці дізналася, що шеф узяв термінову позапланову відпустку на необмежений термін. Усіх його клієнтів розкинули решті ветеринарів.

Коли я спробувала набрати номер Олега та отримати хоч якісь пояснення таким діям, то натрапила на механічний голос оператора. І знову воскресила спогади, як нещодавно це зі мною вже траплялося.

Щоразу, коли Куропаткін затримувався на роботі або вирушав у відрядження, його телефон жив таким же «безабонентським життям». Щоб раптом дружина не стала на заваді «важливим перемовинам».

Мабуть, і Олег має таку ж звичку. Чим він там зайнятий із Вікою?

Я розуміла, що дитина — це святе. Особливо для Сокіла. Бачила ж, з яким задоволенням він грається з малечею.

Але ось тільки… Невже не можна було виділити пару хвилин часу і чесно зі мною поговорити? Я і цього не заслуговувала?

Так, від болю ця правда мене не позбавила б, але зменшила б образу і почуття непотрібності.

Тоді, наприкінці робочого дня, мене підвів шлунок. Нив весь день, за кермом біль тільки посилився, а в квартирі я просто впала на руки Зими, завивши натуральним чином. Перелякала подругу до сивого волосся!

Добре, що у блондинок цього майже не видно, інакше мені, як вона стверджує, довелося б прогоріти через дорогу якісну фарбу.

Отак я й загриміла в терапевтичне відділення першої міської лікарні. Та й провалялася тут два дні та дві ночі — під крапельницями, приймаючи уколи та дотримуючись найсуворішої дієти. За цей час Олег так і не з’явився, зате моя нервова система дивним чином заспокоїлася.