ПРОЛОГ

Я натиснула на кнопку дзвінка на вражаючого вигляду воротах. За ними виднівся будинок, хоча він скоріше нагадував якийсь замок. І все це, безперечно, нажито неправдивим шляхом — подумала я. Власник цього будинку був жорстоким, підлим негідником, але я мала поводитися якомога більше люб’язно, тож коли хвіртка відчинилася і з неї визирнув охоронець у чорному форменому одязі, я начепила на обличчя привітну усмішку. 

 — Добрий день, — прощебетала ледь знічено. — Я на співбесіду до Домініка Ельдаровича.

— Вікторія Кузьмінська, правильно? Покажіть свої документи, будь ласка, — відповів той. — І ще нам треба буде обшукати вас. Вас мали попередити.

Я дістала з сумочки паспорт, заздалегідь зроблений на фальшиве прізвище (ім’я залишила власне, щоб випадково не видати себе):

— Ось, будь ласка, а як обшукати, мені треба роздягатися? 

— Ні, достатньо буде перевірки руками, — сказав, перевіривши мої документи і віддавши їх назад. — Але в нас немає жінок-охорониць, тож обшукуватиму вас я, це не займе багато часу, підніміть будь ласка руки вгору, — ввічливо попросив він. 

“Нічого собі, як турбуються про його безпеку, — я подумки усміхнулась. — Але ніякий обшук і жодна перевірка не дадуть йому зрозуміти, хто я насправді…”

Слухняно підняла руки, і він провів долонями вздовж мого тіла. 

— Це щодня буде така перевірка? — запитала з наївним виразом обличчя. 

— Якщо ви залишитесь, скоріш за все, хазяїн скаже, що ви маєте тут жити. А вас хіба не попереджали? — здивувався він. — Це, знову ж таки, задля безпеки. 

— Жити? — я вдала здивування, хоча знала, що,скоріше за все, умови роботи будуть саме такими. — Ну, звичайно, я можу, в мене сім’ї немає… Жодних проблем не виникне. 

— Хазяїн відмовив вже трьом цього ранку. Хай вам пощастить, — він усміхнувся. — Він не дуже любить нових людей і може бути трохи роздратований через ці співбесіди. Але тримайтесь невимушено. Це важливо. 

 — Дякую за підказку, — я теж усміхнулась у відповідь. — Сподіваюся, мені пощастить, це така хороша робота…

Охоронець провів мене до дверей будинку, я з інтересом роззиралася навколо і говорила компліменти всьому, що бачила. Мабуть, треба поводитися трохи спокійніше, щоб не перегравати. Бо цей охоронець нічого не запідозрив, а от Домінік не дурний. З ним треба поводитись інакше…

Мене підвели до великих дерев’яних дверей, з-за яких долинав сердитий чоловічий голос. Господар будинку когось розпікав, мабуть, по телефону. Голос замовк, і запанувала тиша. Охоронець постукав:

 — Тут дівчина на співбесіду прийшла!

— Добре, запускай її, — невдоволено сказав чоловічий голос. 

Він кивнув мені на двері і відчинив їх. Я увійшла досередини, вся моя увага була прикута до високого підкачаного темноволосого чоловіка, який сидів у кріслі біля столу, розвалившись, як якийсь король на троні. Він звів на мене холодні сірі очі. 

— Отже, Вікторія? Здається, тільки вас сьогодні і не було, — він окинув мене оцінюючим поглядом. 

 — Добрий день, — я приязно усміхнулась, хоча це дорогого мені вартувало: посміхатись так тому, кого я ненавиділа всіма фібрами душі. — Дуже рада, що ви мене запросили на співбесіду. 

— Хлопець є? — він уважно поглянув на мене. 

— Немає, — я вдала, що знітилась. 

— Секс-партнер? — продовжував він. 

— Що? Який партнер? — я нерозуміюче закліпала віями.

— Для сексу партнер, — відповів він роздратовано. — Хтось, хто буде потім психувати через те, що ти тут живеш, якщо я тебе візьму. 

— А, ясно. Не буде ніхто психувати, обіцяю, все буде добре, — затараторила я і тут же згадала, що маю поводитись більш стримано. — Вибачте, я трохи нервую. Все ж, це дуже важлива співбесіда. 

Можна сказати, від неї залежить все моє життя. Я все поставила на кін, аби опинитись тут і втілити задумане в життя. Так, щоб все було по справедливості. Щоб ти отримав все, на що заслуговуєш. 

— Для молодої дівчини працювати у багатія вдома, ще й жити у нього… Хіба дуже цікава вакансія? Чи ти хочеш моїх грошей? — продовжував він провокувати мене. — Навіть якщо у нас буде секс, я не одружусь, кажу одразу.

 — Я не така людина, — з гідністю сказала я. — Тому точно не претендуватиму на ваші гроші. Просто я хочу в майбутньому відкрити свій бізнес, тому мені корисно попрацювати з таким успішним бізнесменом, як ви, набратися досвіду…

— Ну що ж, — він знову пробіг очима по моєму резюме, яке взяв до рук. Чи може то був якийсь інший документ, я не знала. — Я думаю, ви мені підходите.

І саме в цю мить двері кабінету різко відчинились і я побачила світловолосу і сірооку дівчинку років пʼяти. Як же вона була схожа на неї… У мене аж дар мови пропав… Дівчинка підбігла до нас і різко, з усієї сили, вдарила мене по нозі своєю маленькою ніжкою.

— Ти — нова нянька?! Так от, слухай, блонда, я не буду тебе слухатись, іди геть!