РОЗДІЛ 23

Торн

Коли Харм переказав мені результати допиту, спочатку я не повірив. Та і хто повірив би?

Усі ці місяці, полюючи за викрадачем, я щодня задавався різними питаннями та будував теорії. Підозрював работорговців та будинки задоволення, що, попри заборону, досі діяли в різних куточках світу. Проте навіть не уявляв, що усе буде так.

— Ти впевнений? — вкотре спитав я в Ранмара, після того, як закінчився допит герцогині, і тій видали підозру в участі у спробі викраденні Серри.

Менталіст склав міцні руки на грудях та виразно вигнув брову, ніби натякаючи на те, що він — не з тих, хто став би про таке жартувати, або ж жартувати взагалі.

Не те, щоб в нього було геть відсутнє почуття гумору… Хоча ні, таки відсутнє. З усіх моїх знайомих він був найсерйознішою особою. Втім, на посаду ректора інший би не підійшов.

— Я вліз в її голову, Торне. Навіть якби хотіла, вона не змогла б підробити власні спогади. Не з її рівнем дару. Тим паче, що ти можеш перевірити усі її слова. Нам відомо де вони.

Зітхнувши, я провів долонею по обличчю. Серра сиділа біля вікна протягом усієї нашої розмови, й за цей час не промовила жодного слова. Підозрюю, їй було особливо важко після зустрічі із батьком, та останні новини, які на неї звалилися, геть вибили грунт з-під її ніг.

 — Тобі не обовʼязково їхати туди зі мною, — спокійно промовив я.

Втім, Серра відвернулася від вікна, й на її обличчі сяяла рішучість.

— Ні, я маю це побачити, — відказала вона. Тож я кивнув, й протягнув їй долоню.

♜

Так ми пройшли крізь магічний портал і опинилися серед гір, далеко на сході. Сонце тут вже хилилося до небокраю, розфарбовуючи небо та дику траву у відтінки рожевого. Повітря було свіжим та пахло луговими квітами.

На мить Серра завмерла, розглядаючи все довкола, а тоді заплющила очі і глибоко втягнула повітря.

— Тут так спокійно…

— Так. З усіх місць, які я собі уявляв, коли міркував над тим, де можуть бути усі ці зниклі жінки, жодне навіть близько не було схоже на це.

Раптом, повернувшись до мене, вона всміхнулася.

— А які місця ти уявляв? — спитала вона.

Я знизав плечима, й почав перераховувати:

— Підвали, підземелля, закинуті храми… — аж поки плечі Серри не затремтіли від сміху.

— Я також. Це так дивно, усвідомлювати, що увесь цей час ми дарма розшукували їх. Що насправді вони не хотіли бути знайденими. Були у безпеці. Клятий Зірʼєн, міг би сказати про це! — вона зітхнула, — Не дарма його вважають пройдисвітом.

Я криво всміхнувся, проте не став дорікати їй тим, що вона мене не послухала. Зрештою, Серра хотіла як краще, і чимало зробила задля того, щоб ми зараз стояли тут.

Якщо когось і слід винуватити в тому, що ми так довго топталися на місці, то це бога омани.

— Найголовніше те, що вони живі та у безпеці, — мʼяко додав я.

Якщо вірити спогадам старшої служниці, усі тут мали жахливих батьків або чоловіків. Над кожною так чи інакше знущалися й змушували страждати, допоки їх не викрали і не відправили сюди, де вони знайшли прихисток.

Колись тут і справді був розквіт работоргівлі. Звідси жінок і чоловіків, а також деяких магічних істот продавали заможним і жорстоким негідникам, допоки одна з жертв не вбила того, що усім керував, і за допомогою магії ілюзій зайняла його місце.

Спочатку, звісно, було непросто. Проте, коли інші врятовані жінки стали їй допомагати, використовуючи інші види магії, в тому числі ментальну, вони налагодили систему. Використовуючи негідників, що працювали на справжнього лорда, та свої зв’язки, вони стали розшукувати жінок, які також потрапили у біду.

Вони навіть не платили засранцям, тільки змушували їх думати, ніби це так.

Звісно, така співпраця не була їм до вподоби. Негідники були надто грубими та жорстокими. Навіть заборона шкодити й робити боляче “товару” не могла випередити усіх неприємностей. Тож з часом вони стали підключати до справи своїх людей. Тих, що знали про справжню місію викрадення.

Так, наприклад, маг, що прокрався до нашої кімнати у Зорні, й намагався викрасти Серру, для неї дійсно був безпечним. Проте йому бракувало досвіду та сил, щоб  вступити у бій зі мною, і тим паче — цілим загоном лицарів, тож він втік.

Система не була ідеальною, проте вона допомогла багатьом, хто потребував захисту, й був надто наляканий, щоб шукати допомоги в лицарів.

Жінка, з якої усе почалося, яка боролася за себе, а тоді за багатьох інших, була справжнім героєм.

— То… ми тут для того, щоб переконатися у тому, що це правда?

— Не тільки, — я кинув погляд на маєток, що причаївся серед дерев, і додав: — Насправді я хочу запропонувати їй королівську підтримку.