РОЗДІЛ 22

Серра

Прокинувшись, я одразу відчула, що Торн вже не в ліжку. Раніше, ніж розплющила очі. Проте він був в кімнаті, і, щойно наші погляди зустрілися, й він всміхнувся, відчула, як мене огорнуло теплом та спокоєм.

— Привіт, — тихо промовила я.

— Привіт. Вибач, я не хотів тебе будити, просто прийшов запевнитися, що з тобою усе гаразд.

— Усе гаразд, ти не розбудив мене, — і це правда, Торн поводився нечутно, піклуючись про мій сон. І, якщо задуматися, не думаю, що це хвилювало ще когось, крім нього, від смерті мами.

— Я попрошу принести сніданок сюди… Чи ти хотіла б поснідати у саду?

Я кліпнула, здивована його пропозицією. Це вперше Торн запросив мене до королівського саду. Не те щоб в нього часто випадала нагода це зробити. Та й це було б дивно, снідати з простою помічницею… Бути в усіх на очах…

— Тут було б чудово, — мʼяко відказала я.

В кімнаті я почувалася набагато спокійніше.

“Ти не зможеш ховатися вічно, якщо хочеш бути із ним”, — зауважив Зірʼєн в моїй голові.

Я зітхнула. Звісно, він мав рацію, однак до цього непросто звикнути, та… Я здивовано кліпнула. Після того, що було вчора, я не очікувала, що він знову говоритиме зі мною. Здавалося, моє передбачення його зачепило, змусило почуватися вразливим, а Зірʼєн це ненавидів.

— Гаразд, — мʼяко всміхнувся Торн. На щастя, він не став наполягати.

В мене пішло трохи часу на те, щоб привести себе до пристойного вигляду перед сніданком, коли Нора, служниця, яку Торн ще першого дня приставив до мене, привезла сніданок на спеціальному столику з колесами й низько вклонилася.

Схоже, його геть не хвилювало те, що вона бачила нас наодинці у спальні.

— Нора не буде бовкати зайвого, — ніби прочитавши мої думки, промовив він, щойно дівчина пішла, — Усі слуги підписують магічну угоду про нерозголошення, тож можеш не хвилюватися.

— Але як ти…

— Як я здогадався? Ти аж зіщулилася, коли вона увійшла.

Я не знайшла що на це відповісти. Було якось незручно перед Норою, що завжди була доброю до мене, та й перед Торном також.

— Вибач, я не соромлюся наших стосунків, я просто…

Просто не хочу, щоб в нього були проблеми. Щоб усі поводилися так, ніби він робить велику помилку, обравши мене.

Наблизившись, Торн накрив мої долоні своїми, та мʼяко стиснув їх, зазираючи мені в очі.

— Ти не маєш про це хвилюватися, Серро. Я обрав тебе, бо ти неймовірна, бо ти добра і щира, бо тобі не байдуже на інших, нехай вони незнайомці чи не дуже гарні люди. І я здатен нас захистити. Дозволь мені про все подбати. Дозволь боротися за тебе. За нас обох.

Мені перехопило подих. Розтуливши губи, я дивилася на нього, не знаходячи слів. А тоді подалася уперед і поцілувала Торна. Наші губи зустрілися в ніжному, чуттєвому поцілунку, мої пальці зарилися у його мʼяке золотисте волосся, а очі заплющилися.

Коли ми нарешті відірвалися одне від одного, й прийнялися за сніданок, Торн повідомив, що встиг написати Ранмару, відправити запрошення герцогу і герцогині, й поговорити з батьком. Що ж до старшої служниці…

— Її заарештують, коли герцог і герцогиня поїдуть, а тоді доставлять на допит. Ми не можемо ризикувати, дозволивши герцогу позбутися її, чи дати їй привід втекти.

Я кивнула.

Мені досі не вірилося у те, що ця жінка, що, здавалося, вперше за стільки років подарувала мені краплю материнського тепла і турботи, насправді була лиходійкою. Хай якою суворою вона була раніше, вона прийшла попрощатися зі мною. Вона дала мені грошей. Навіщо їй було робити це? Щоб передати монети викрадачам? Але чому?

Якщо це вона допомагає їм, хіба усе мало бути не навпаки? Хіба не вони мали б їй платити?

Щось у цьому не вʼязалося. Так, можливо Зірʼєн і не брехав, але й не казав всієї правди. Зрештою, в цьому і була вся його суть: ввести в оману, вивернувши правду так, щоб ніхто цього навіть не зрозумів.

Однак я не мала певності, тож не стала тривожити Торна. Врешті решт, ментальний допит усе розкриє.

Я, звісно, небагато знала про цей різновид магії. Як служниця в домі батька, я просто не мала можливості та часу, щоб отримати відповідну освіту, але дещо, звісно, розуміла. Наприклад що ментальна магія дозволяє читати чужі думки.

“Думки, спогади, навіть плутати почуття. Усе залежить від рівня та вмінь мага, і його винахідливості”, — гмикнув Зірʼєн.

Від останнього було якось ніяково, і не лише мені. Більшість людей уникали менталістів, навіть попри те, що їхня магія була обмежена законом, дотримання якого невпинно пильнували. Просто кожен ревно стеріг свої секрети, й найбільше боявся, що щось із них раптом спливе.

— То коли це станеться? — глитнувши, спитала я.

— В обід. Ранмар проведе допит старшої служниці, а ми, тим часом, відволікатимемо увагу герцога і герцогині.

Я не змогла приховати подиву, який викликали його слова, й мої брови ринули вгору. Тож я перепитала: