РОЗДІЛ 15

Торн

Я не уникав Серри так, як можна було припустити. Принаймні не спеціально.

Просто я мав достатньо роботи, аби триматися від неї на достатній відстані, а заразом і від думок, що переслідували мене, відколи я залишив її сплячу у власному ліжку.

Це було геть нелегко: залишити її та піти, особливо коли вона так пожадливо дивилася на мене, ніби чекала, що я нарешті зірвуся, й притисну її до себе, змушу благати, щоб не зупинявся. Але я мусив повідомити пошуковому загону, що вона знайшлася, й перекинути їх на корисніші завдання, як ото пошук вбивці. Я не міг втратити голову тоді, коли ми на крок наблизилися до вбивці, але я таки її втратив, бо, замість розпитати Серру про те, що вона може знати, я приспав її чарами та зачинив у своїй кімнаті, оточивши усіма відомими заклинаннями.

Я не міг знову залишити її, якби не був впевнений у тому, що по поверненню знайду її на тому ж місці. Це скидалося на божевілля.

Треба якомога швидше розставити усі крапки, й перейти до офіційних залицянь, щойно я розкрию цю справу, і ми вирушимо далі.

♜

Я зміг навідати Серру, коли вона ще спала, залишивши сніданок на столі, перш ніж взятися за нову партію допитів, й намагався не згадувати про те, як звабливо зімʼялася її нічна сорочка, чи про те, як мені кортіло зімʼяти її власною рукою.

Мені кортіло зробити з нею стільки приємних речей, та натомість я мусив перечитувати звіти та свідчення, шукати невідповідності, ознаки брехні та хвилювання.

Звісно, усе дещо ускладнювалося тим, що це був не перший день. Гості були роздратовані, втомлені та злі.  Страх поступово поступався гніву від того, що усіх їх тримають в чотирьох стінах, не дозволяючи залишати власні кімнати.

Їх вже не так хвилювало ймовірне сусідство з жорстоким вбивцею, як постійний контроль та нескінченні допити. З досвіду я знав, що наступні години і навіть дні, якщо не впіймаємо вбивцю раніше, напруга тільки розтиме, і це може привести до небажаних наслідків.

Отже, ми мусили прискоритися.

— Це справді так конче потрібно? — роздратовано спитав один з гостей, суворий гном з густими бровами, — Ви вже допитували нас багато разів, хіба вам не набридло? Ви обшукали вже кожну кімнату, й усі наші речі. Якби вбивця справді був серед нас, ви вже знайшли б його. То може ви не там шукаєте?

Я подивився на нього, намагаючись стримувати роздратування. Ніби я понад усе хотів бути тут і допитувати їх по колу!

— Я розумію ваші почуття. Але ми мусимо переконатися в тому, що нічого не пропустили, і не піддамо вас небезпеці, випустивши звідси. Околиці лісу також перевіряють. Усі сусідні міста та села оповіщені про потенційно небезпечну особу, що скоїла вбивство, і доповідатимуть, якщо в їхніх краях зʼявиться хтось підозрілий. Але до тих пір я дуже прошу вас потерпіти.

— Скільки?!

Я втягнув носом повітря, нагадуючи собі, що не можна зриватися на свідків, хай які дратівливі вони є.

— Допоки не буде відданий відповідний наказ. На жаль, я не можу назвати вам точніших термінів, але запевняю, що ми прагнемо, аби всі могли повернутися до своїх сімей якомога швидше.

Мій голос був рівний, і трохи втомлений. Зрештою, це вже друга важка ніч, і навряд остання.

Гном недовірливо примружився та цокнув язиком, однак більше не сперечався, чого не можна було сказати про інших гостей.

Провівши останній допит, я вирішив нарешті зробити перерву на обід, та провідати Серру. Перевірити як вона після вчорашнього, і нарешті обговорити те, що я збирався, перед її зникненням.

Однак, увійшовши до кімнати, я на мить розгубив усі слова.

Серра сиділа на ліжку, бліда і налякана. Забувши про все, я поставив тацю з нашим обідом на стіл, та кинувся до неї. Опустившись перед нею на коліна я обхопив її щоки долонями, вдивляючись в її обличчя.

Очі дівчини блищали від сліз. Вона знову притискала до грудей подушку так, ніби від цього залежало її життя.

— Що сталося? Знову видіння? Нічні жахи?

Я гладив її волосся, намагаючись заспокоїти й водночас оцінити її фізичний і магічний стан, щоб, за потреби, знову поділитися з нею магією, однак вона тільки похитала головою і хлюпнула носом:

— Думаю це мачуха.

Я кліпнув, насупився, обмірковуючи її слова, однак не поворухнувся. Тільки спитав:

— Що ти маєш на увазі? Що вона зробила?

Серра подивилася на мене блискучими від сліз очима, й мені здалося, ніби моє серце стисли у лещатах.

— Гадаю вона спланувала моє викрадення. В мене немає доказів, звісно. Але усе це сталося так швидко… Раптові заручини з лордом Рамом, його нахабна поведінка та впевненість у тому, що йому нічого за це не буде… Я була в неї після цього. Благала її передумати. Казала, що він намагався скривдити мене, і що я захищалася, але їй було байдуже… Вона наговорила мені стільки жахливих речей, мовляв я мушу бути вдячною, перепросити перед майбутнім чоловіком і робити усе, щоб він залишився задоволеним… Тоді мене охопила така безвихідь, а потім…

— Старша служниця підказала тобі що робити.