77. Мішель

Коли весільна церемонія завершилась, я почувалася на сьомому небі від щастя. Адже тепер я стала дружиною Рада. Вже ніхто ніколи не стане нам на заваді, ми пройдемо поруч одне з одним усе життя…

Ми поїхали до ресторану, де святкування продовжилось. Гості говорили тости, дарували нам подарунки. Однією з перших привітати нас підійшла моя мама. 

 — Мої любі, я така рада, навіть не можу словами передати, — промовила вона. — Хоча вам побажати завжди кохати і підтримувати, беорегти і поважати одне одного… Тепер ви єдина сім’я, а потім народиться й малюк… Хай усе у вас буде добре, я буду молитися за це…

Її слова розчулили мене до сліз. 

— Ми теж тебе дуже любимо, — відповіла я, обіймаючи її. — Головне, щоб ти була здорова, це моє найголовніше бажання.

— Це правда, головне будьте здорові, — підтакнув Рад і усміхнувся. — Дякуємо вам за привітання і побажання. Нам дуже приємно.

 — Я почуваюся цілком здоровою, — сказала вона. — Навіть тепер не впевнена, чи треба мені ця операція? Може, вдасться обійтися без неї?

 — Якщо лікар каже, що вона потрібна, — то краще не відмовлятися. — Сказала я.  — Бо тоді ти вже точно будеш завжди почуватися добре, а без операції можливі якісь зміни в самопочутті…

— Так, треба прислухатись до лікарів, вони знають, що роблять. А Толі я довіряю, як собі. Він точно не буде робити зайвого.

Саме в цю мить до нас підійшов і Анатолій.

— Вітаю вас, молодята. Щастя, здоровʼя вам і вашому малюку. Буде здоровʼя, буде і все інше, я завжди так кажу. Пані Валентино, як ваше самопочуття?

— Дякую, почуваюся прямо як в молодості, — усміхнулась мама. — Ваше лікування творить дива. І сон став спокійним, і тахікардія зменшилась.. Я от тільки що поділилася з донькою сумнівами, може, мені не потрібна операція?

— Ну, операція все ж бажана. Коли ми її проведемо, ризик повторних криз дуже зменшиться. Ви навпаки зможете жити ще спокійніше, — не погодився Анатолій. — Повірте, я б нізащо нікому зайву операцію не призначав. Я завжди уважно зважую всі "за" та "проти". 

 — Ну добре, я не буду сперечатися, — мама усміхнулась. — Знаю, що ви найкращий спеціаліст і вашій думці можна довіряти. Дякую, Раде, що познайомив мене з паном Анатолієм…

— Головне, що вам краще. І що буде ще краще, — сказав Рад. — Нам буде потрібна ваша допомога з малюком, ми на вас розраховуємо, — додав він, усміхаючись. — Тож треба, щоб ви були здорові. 

 — Я ще хочу відсвяткувати не лише ваше весілля, а я весілля свого онука чи онучки, — весело усміхнулась мама. — Тож буду старанно виконувати всі рекомендації лікарів. 

— От це вже дуже хороший і правильний настрій! — бадьоро сказав Анатолій. — Ви молодець, так тримати!

Після всіх привітань ми повернулися за святковий стіл. Микола, що сидів поруч, смішив нас своїми жартами. Я почувалася дуже спокійною і щасливою. 

А потім до Рада зателефонував хтось із його знайомих і він, вибачившись, вийшов з-за столу, бо музика заважала, і вийшов у більш тихе місце, щоб поговорити. 

В цей час до мене підійшла дівчина в формі офіціантки:

 — Пані, ви ж знаєте про таку традицію, коли наречену викрадають, а потім просять у нареченого викуп?

 — Ага, чула про таке, — кивнула я. 

— Ваш ведучий попросив мене непомітно вивести вас, щоб вони з ведучою могли продовжити працювати по сценарію викрадення і викупу, — сказала вона, усміхаючись.

 — Добре, — кивнула я. — Але чи не буде мій наречений хвилюватися, коли повернеться і побачить, що мене немає?

— Це ж традиція, не переживайте, ведучий скаже, що наречену викрали, — запевнила мене дівчина. — Зараз якраз хороший момент, щоб швидко вас вивести. Гості і наречений матимуть постаратись, щоб вас повернути. 

 — Гаразд, куди мені йти? — я усміхнулася. — Показуйте дорогу…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!