22.

Я спершу ніби трохи розгубилась і відсторонилася, а потім мені стало незручно за свою реакцію. 

 — Ще побачимось, — я усміхнулась. — Ти ж збираєшся залишитися в Києві?

— Так, — він кивнув. — Я пройду співбесіду завтра. Постараюсь отримати посаду. А навіть якщо не отримаю, у мене ще є запасний варіант також тут, в Києві, — він зазирнув мені в очі. — Може, сходимо кудись на днях? О котрій ти звільняєшся?

Я замислилась, не була впевнена, що Радислав мене відпустить, навіть після закінчення робочого дня у нього часто виникали завдання для мене. 

— Давай наступної суботи, — зрештою відповіла я. — Тоді я матиму вільний день, як сьогодні.

— Ну, добре, в суботу так в суботу, — він кивнув, хоч я і бачила, що все ж він сподівався зустрітись раніше. — Буду чекати на зустріч. А до того вже маю отримати роботу. Тоді до зустрічі, Мішель.

Я усміхнулась і теж кивнула, після чого пішла до будинку. 

Настрій був хороший, я дійсно добре провела вечір, хоч і не відчула тих метеликів в животі, які мали б бути, якби я закохалась в Андрія. З іншого боку, ну мені вже не шістнадцять, щоб отак мліти просто від першої зустрічі. А взагалі він приємний хлопець, надійний, перспективний, принаймні, на перший погляд, тож все має бути добре. 

Я зайшла до будинку. Тут було доволі тихо. Цікаво, де Радислав? Він же хотів, щоб я приїхала якомога швидше, може, він в кабінеті? 

Я зняла верхній одяг і пройшла до вітальні. Побачила, що Радислав сидить за компом прямо на дивані. Він був в своєму улюбленому чорному домашньому костюмі. 

— О, привіт, — він поглянув на мене якимось непроникним поглядом. 

— Привіт, — я усміхнулася. — Готова до роботи…

— Бери комп і сідай поруч, — він посунувся. Все ж, щось в його погляді в цю мить мене хвилювало, навіть напружувало. Він ніби говорив спокійно, але я буквально фізично відчувала, що щось не так. 

Я пройшла у свою кімнату і повернулась з ноутбуком. 

 — Як минула ваша зустріч? — запитала, поки ноут завантажувався. 

— Нормально, — він відірвав погляд від ноутбука і зазирнув мені в очі. — А твоя? Куди ходили з цим хлопцем?

  — В кіно, — сказала я.  — Фільм був дуже цікавий. 

Відчула, що кров чомусь приливає до щік під його пильним поглядом. 

— Ти почервоніла. Значить, побачення пройшло на славу? — знову тон здався звичайним, але щось в ньому було темне, таке, від чого йшли мурахи по шкірі. 

 — Ну, це не побачення, ми не в стосунках, — чомусь сказала я. — Просто друзі… Вірніше, взагалі сьогодні вперше зустрілись…

— Значить, ви вперше зустрілись, він зводив тебе в кіно і поцілував під будинком, і ви "просто друзі", — повторив за мною Радислав, але за його тоном було зрозуміло, що останню фразу про друзів він сказав з сарказмом.

"Він дивився у вікно, раз бачив поцілунок", — раптом дійшло до мене. 

А те, що він сидів тут так невимушено, коли я зайшла, було лише ширмою?

 — Так, — сказала я трохи розгублено. — А що, друзі не можуть поцілувати одне одного на прощання?

— Чоловік і жінка, які були в кіно і поцілувались на прощання — не друзі. Принаймні, один з них точно розраховує на щось інше. Цей хлопець хоче затягнути тебе в ліжко, і ти маєш розуміти і без моїх слів, що ніякою дружбою там і не пахне, — вперше за весь час його голос містив в собі стільки емоцій, хай він і продовжував маскувати все за цим нейтральним тоном, але маска сповзала. Радислав, здається, був дуже злий, хоч і усіма силами намагався це приховати. Він ревнував, точно ревнував мене… 

Я раптом згадала історію з моїми попередницями, які були дуже схожі зовні і яких Радислав спокушав, а потім вони гинули… Зараз, дивлячись на нього, я готова була повірити, що все так і було…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!