10. Клятва

"Якщо коротко, його підозрюють в тому, що він "дах" для темних оборудок в декількох сферах від нелегальних перевезень до оберту нелегальних речовин. Самі маєте розуміти, наскільки це темна сфера, скільки зла вона приносить в наше місто." 

Нелегальні речовини — це малися на увазі наркотики? Я не могла повірити, що Радислав на таке здатний. Якась контрабанда ще куди не йшло…

“А якщо я надам докази, що він ні в чому такому не задіяний? Ви припините це розслідування?” — запитала я. 

"Якщо будуть докази, що це не він — значить, що це хтось інший, так, ми тоді будемо шукати того іншого. Але для цього потрібні ці докази", — написали мені у відповідь. — "Так вас все влаштує?"

“Так, ви маєте рацію, я за справедливість, тож постараюся знайти докази причетності чи непричетності Радислава до тих махінацій. Що це мають бути за докази? Я маю надати вам відеозаписи, чи копії долкументів?”

"Наразі він навряд допустить вас до документів під грифом "секретно", вам треба втертись йому в довіру для початку і просто робити те, що він каже. При цьому вам треба бути дуже уважною, раптом ви зможете почути чи побачити щось таке, що може стати свідченням його злодіянь. Якщо це станеться, ви маєте спробувати це записати." 

“Добре, постараюсь це зробити”, — написала я коротко. Все ж я не знала цих людей і не могла довіряти їм.  Тому мала бути насторожі. 

Після того, як я відповіла їм, я видалила листування, щоб не залишати зайвих слідів. А потім заплющила очі і провалилась в сон…

***

Наступного дня я прокинулась дуже рано, ще не було навіть сьомої години. Я вмилась і вдягнулась, подумала, що можу випити кави, поки Радислав спить.

Зайшла на кухню і вже майже все зробила, коли двері туди відчинились і я побачила на порозі Радислава.

Він був в одних тільки спортивних штанах, без футболки, волосся і тіло були вологі, певно, після душу. Наші погляди зустрілись і я відчула, як серце пропустило один удар, а потім забилося вдвічі швидше. 

— Доброго ранку, — сказала я,  відводячи погляд. — Зробити вам каву?

— Добрий ранок, — він кивнув. — Можна. Ти рано встала… Не спалось?

— З настанням весни я завжди рано прокидаюсь, — усміхнулась я. 

— Ну, добре, що виспалась, — він усміхнувся у відповідь. — Сьогодні у нас зустріч в обід і ввечері, памʼятаєш? Зараз поснідаємо і я піду готуватись, а тобі дам доступ до моєї робочої пошти, розбереш там все, у мене зовсім немає на те часу. І потім розкажеш коротко, на які листи треба звернути увагу. 

 — Так, без проблем, — почувши про робочу пошту, я відчула хвилювання, адже тепер я зможу знайти якісь докази його протиправної діяльності… якщо така, звісно, є. 

Поки ми снідали, я краєм ока спостерігала за Радиславом. Він, як спеціально, так і не вдягнув футболку, і мені відкривався вид на його підкачаний торс. Він би міг бути спортсменом з таким тілом. Може, колись він ним і був. Здається, щось таке я навіть читала про нього. Але там ніби казали про турнір з більярду? З якогось рідкісного виду.

Але таке тіло більярдом точно не накачаєш.

Я намагалась заховати погляд в чашці, але він те й діло ковзав по ньому. Все ж, було щось магнетичне в Радиславі, щось таке, що привертало погляд і не давало від нього відірватися. Він був дуже привабливим і сексуальним.

Коли я подумала про останнє, здається, почервоніла і навіть подавилась кавою.

— Мішель, ти в порядку? — запитав Радислав стурбовано.

— Так, — пробурмотіла я, червоніючи ще більше і швидко підводячись з-за столу. — Шкідливо пити саму каву на сніданок, я зараз щось приготую…

***

Слава Богу, Радислав зовсім не помітив моє збентеження, і після сніданку я зайнялась його поштою. Не те щоб я дуже сподівалась знайти щось серйозне, але раптом хоч маленьку зачіпку знайду?

З таким настоєм я почала переглядати заголовки, аж раптом один з них привернув мою увагу:

"Ти поплатишся за її вбивство, я клянусь"... — було написано там…

***

гортай далі, там продовження ------------>