Розділ 1

Альвіс невдоволено кривився на брата: так, він обіцяв йому допомогу, але не сподівався, що ця допомога знадобиться надто скоро.

– Щось сталось? – йому дуже хотілось почути, що ні, але навряд так пощастило б.

І не пощастило.

– Ні, але, щоб і не сталось – потрібна твоя присутність, – ошелешив його Тревой.

– З якого часу – твоєї стало недостатньо? – він розумів, що опиратись марно, але хотілось з принципу.

– З того, коли я зрозумів, що розділитись навпіл не можу і бути присутнім одразу у двох місцях – також, – хитро всміхнувшись, розвів руками герцог.

– Ти кудись від’їжджаєш? – це було найлогічнішим поясненням почутого.

– Так! – тон брата не був радісним, але й розпачем від нього не віяло. – На північному кордоні хтось примудрився розширити ділянку прориву темної енергії і в ній виявили надто багато проклятійно-подібної. З цим треба щось робити і я хочу спробувати його запечатати остаточно. Якщо вдасться – ми зможемо нарешті закрити всі ці ділянки.

– Це вже серйозно, – новина дійсно не радувала й Альвіс похмурився: – То, може, я поїду з тобою?

– Іншим разом – я б тільки порадів цьому, але не зараз. Зі мною й так їде чималенький загін найкращих спеціалістів з магії різного типу, тому, поки обійдемось і цим, – хитнув головою Тревой.

– А леді Мірейнор… – поморщившись, Альвіс примирливо здійняв руки: – Перепрошую, леді Тревой – залишається тут?

Герцог нервово реготнув й здійняв праву руку, розчепіривши на ній пальці:

– Пальців однієї руки вистачило б, аби порахувати кількість хвилин, котрі мені залишилося б жити після того, як я сказав би їй, що вона залишається! Тому, моя дорогоцінна дружина їде зі мною, – все ж задоволено всміхнувся він. – Та й мені буде спокійніше, якщо вона буде в мене на очах, а не думати про те, куди вона може за моєї відсутності впхати свою чарівну голівоньку. До того ж, її допомога може мені дійсно знадобитись, – в очах герцога майнули явно щасливі іскорки. – В будь-якому разі, її присутність зробить моє перебування там набагато приємнішим.

Тут Альвіс цілком розумів брата. За короткий час знайомства з його нинішньою дружиною – він встиг добре познайомитись і з її норовом. Якщо Велорі щось вирішила, то зупинити її могло хіба небо, яке впало на землю – все інше було б знесено нею. Тому, безпечніше було тягнути її з собою, аніж очікувати, що вона вигадає яку-небудь хитромудру дурницю, аби дістатись до чоловіка. Але дурниця могла обійтись дорожче і, добре, якщо не їй.

– Навряд чи я підійду на роль голови департаменту з особливих розслідувань, – криво всміхнувся Альвіс.

– Ну, своїм місцем я теж поки не готовий поступитись, – досить іронічно хмикнув Тревой, реагуючи на братів жарт. – А от ти цілком готовий зайняти місце мого заступника.

– Дуже смішно! – не квапився він сприймати заяву всерйоз. – Я трохи не відповідаю цій посаді.

– Ти чудово їй відповідаєш! – а от герцог явно не був налаштованим на відмову. – Ось, – він поклав перед братом сувій з королівською печаткою, – офіційне визнання тебе сином герцога Тревоя, затверджене Його Величністю. Це, – він поклав перед ним ще один подібний, – права на частину земель мого батька. І… – не залишаючи Альвісу часу на якісь заперечення, розгорнув ще один сувій, – …затвердження тебе на посаді мого заступника, теж вже підписане Його Величністю.

– Та ти знущаєшся?! – колишній слідчий справді обурився, адже в них була розмова з цього приводу, й він відмовився від будь-якого спадку. – Ти все вирішив за мене?! Я не просив тебе!

Судячи з виразу обличчя герцога, він був повністю готовим до подібної реакції:

– Пам’ятаю. Але вважаю, що батько ніколи не відмовився б від власного сина. А землі… Ти маєш на них право. І, як цим правом ти розпорядишся – твоя справа. Посада ж… – Тревой потер лоба й винно всміхнувся: – …Ну, виручи мене хоча б на час моєї відсутності. Потім – як захочеш. Альвісе! – ледь не благання пролунало в інтонаціях герцога. – Ти ж сам знаєш, що на королівське сімейство відкрито полювання. І те, що зараз тиша – нічого не означає. Я певен, що, як тільки поїду – наш невідомий проклятійник активізується. Цілком можливо, що цю ситуацію і спровоковано з метою прибрати мене зі столиці. А не поїхати я теж не можу – там все надто серйозно.

– І тому ти вирішив приперти до стінки мене! – сердито пирхнув Альвіс, неприємно пересмикуючи плечима від усвідомлення того, що відвертітись, схоже, не вдасться – надто він все ж дорожив ставленням до себе цього нахаби, хоч як не переконував себе в протилежному. – Слово «ні!» ти ж не розумієш!

– Розумію, брате, розумію, – чи дійсно, чи награно, щоб розчулити, зітхнув Тревой. – Але в мене безвихідь. А єдиний проклятійник і приборкувач після мене й Велорі, якому я можу довіритись та довірити безпеку королівського сімейства – це ти.

Це був заборонений прийом і Тревой абсолютно усвідомлено ним скористався, остаточно притискаючи брата до стіни:

– Деймаре! – чи не вперше Альвіс назвав його просто за ім’ям. – Це – безчесно! І безвідповідально!

– З безчесно – повністю згоден! – весело розсміявся герцог. – А в чому безвідповідальність?

– Ти ж знаєш мою історію.

– Знаю, Альвісе, – вже більш серйозно кивнув головою Тревой. – Але я також знаю тебе, як чесного й відповідального слідчого, готового прикрити собою товариша. Розумію, що короля з королевою важко назвати друзями – статус не той, але принц – дуже товариська людина. І дуже великий любитель справедливості. До речі, його методи її втілення – схожі на твої. Тож, ви цілком порозумієтесь. А його треба охороняти найбільше, оскільки він ще й надто непосидючий.

– Який гарний спосіб перекласти власний головний біль на чужу голову! – їдуче пирхнув Альвіс, остаточно усвідомивши, що цей бій він програв: перемогла клята рідна кров, противитись якій в нього не вистачило сил. – Може, все ж на прикордоння поїду я? – надія на це була абсолютно нежиттєздатною, але він спробував вдихнути в неї хоча б краплю життя.