2 Крістіан

Я завжди ненавидів понеділки. Особливо, коли після канікул потрібно було йти до школи.

Вчора ми з друзями круто повеселилися на вечірці у Діна і тому я досі почувався так, наче мене переїхав каток.

Я йшов коридором, шукаючи поглядом своїх друзів, коли у мене неочікувано щось врізалося. Ніби і не вдарило, а лише ткнулося у груди.

Опустивши погляд, я побачив симпатичну малявку із фіолетовим волоссям. Я вже хотів пожартувати і познайомитися, коли помітив її дешеве взуття і жахливу сумку.

Настрій одразу зіпсувався і бажання жартувати відпало. Ще одна прошачка і хитра пройда.

Ці стипендіатки приходили в нашу школу в надії зацікавити якогось хлопця і почати з ним зустрічатись.

Самі вішалися на шию, аби тільки привернути до себе увагу і ладні були на все.

Із власного досвіду я вже знав, що таким дівчатам вірити не можна, бо всі вони хитрі, корисливі і думали лише про гроші і подарунки.

Ось і ця малявка не встигла з'явитися, як обрала мене своєю жертвою. Я вже стільки разів бачив подібні хитрості, що мені просто хотілося послати її до біса.

Одразу згадалося, як колись одна із таких мисливець за грошима вдала в їдальні, що підвернула ногу і впала саме на мене.

У них що она звивина на всіх? Я вже давно не ведуся на подібні трюки і не тільки я. Невже нічого нового придумати не можуть для різноманіття?

- А ти швидка, мала. Не встигла в школу прийти, а вже прагнеш моєї уваги, - роздратовано промовив я.

- Що? - поцікавилась ця хитрунка, кліпаючи своїми довгими віями. 

- Не намагайся вдавати наївність. Подібних вистав я вже стільки встиг побачити, що можна книгу писати.

- Але ж я справді ненавмисно... - продовжувала свою гру малявка.

- Припини... Вся ця твоя гра тільки ще більше мене дратує, - сказав я, важко зітхнувши.

- Ти... Ти... Самозакоханий дурень! Та навіть якби ти був останнім хлопцем на світі, я на тебе не глянула б, - сказавши це, дівчисько драпануло у напрямку вбиральні.

- Крісе, ти вже встиг з кимось познайомитись? - поцікавився Дін, підійшовши до мене.

- Ці стипендіатки нахабніють на очах. Не встигла в нашу школу прийти, а вже вирішила привернути мою увагу отим дурним трюком з падінням. Ще й обізвала мене " самозакоханим дурнем". Уявляєш?

- Ні. Шкода, що я цього не бачив. Схоже, що вона дуже розізлилася, бо її хитрість із випадковим знайомством не спрацювала, - відповів Дін.

- Треба буде змусити цю малу нахабу вибачитися і показати, де її місце.

Вона ще пожалкує про те, що посміла мені сказати...