7 Тейлор

Ми з Тіною сиділи за кущем жасмину, і в мене в животі було таке відчуття, ніби я проковтнула шматок льоду.

- Закрито, - прошепотіла Тіна. - Я пробігла повз Західний корпус. Двері зачинені на ключ. Східний теж. Хвіртка біля майстерні заблокована ланцюгом.

- Хіба це дозволено правилами? - спитала я.

- Правила дозволяють пастки. Схоже, що ми з тобою втрапили в халепу, - сказала Тіна, важко зітхнувши.

- А що у нас відкрито? Куди можна побігти і заховатися від тих йолопів - вампірів?

- Єдине місце, де ми можемо заховатися і перепочити - це годинникова вежа, - відповіла Тіна.

- Тоді побігли мерщій туди...

Ми обидві помовчали. З боку їдальні долинав далекий регіт вампірів. Рікі, Мег і Кайл давно вибули з гри й сиділи в актовій залі, наминаючи пончики і запиваючи їй чаєм.

- Побігли. Бо інакше  доведеться нам ще кілька годин бігати і ховатися наче мишкам.

Тіна раптом поплескала мене по плечу.

- Тейлор, у тебе телефон вібрує.

Я витягла його з кишені. На екрані світилось повідомлення з незнайомого номера:

"Не йди до годинникової вежі."

Я перечитала його тричі.

- Хто це? - запитала Тіна, заглядаючи мені через плече.

- Не знаю. Номер невідомий, - відповіла я.

- Це міг написати хтось із мажорів, щоб тебе спровокувати. Як думаєш?

- Або хтось, хто знає, що вони затіяли і хоче нас попередити...

- Що будемо робити, Тейлор? - запитала подруга.

- Знаєш про що я подумала? А що якщо годинникова вежа - це пастка, в яку нас з тобою хочуть заманити і там спіймати? Повідомлення наштовхнуло мене на цю думку...

- Якщо подумати, то це і справді виглядає, як хитра пастка, - погодилась зі мною Тіна.

- Тоді хочеш чи не хочеш, а нам доведеться залишок ночі бігати тут як солоним зайцям і бути дуже уважними. Бо мажори не такі вже й дурні, як ми з тобою думали.

Почувши неподалік тихі голоси хлопців, ми завмерли на місці. Вони були вже зовсім близько і оглядали все довкола за допомогою ліхтариків.

Кинутись тікати зараз не було сенсу, бо хлопці одразу б нас помітили, тому ми з подругою сиділи тихіше води і нижче трави.

Голос Крістіана Кейна я впізнала одразу. Він вже був без свого багатостраждального  плаща і старанно оглядав все довкола.

В якийсь момент я помітила, що він йде прямісінько до нас з Тіною.

Він світив своїм ліхтариком прямо на нас і точно мусив нас помітити і сказати про це іншим, але Кейн промовчав і просто пішов далі.

- Тут нікого немає! - Гукнув Крістіан і пішов оглядати все далі.

Я була дуже здивована, що цей зухвалий і нахабний мажор  міг так вчинити.