4 Крістіан

Перші двадцять хвилин Полювання минули саме так, як я і думав. Надто просто і трохи нудно.

Мег Донован, наша божа корівка, побігла в тупик біля бібліотеки, як і передбачав мій товариш Дін.

Хлопці впіймали її майже одразу. Мег здалась без бою, поправила вусики й спитала, чи можна їй тепер піти їсти пончики. Ми, звісно, дозволили.

Кайл Перес у костюмі піци протримався довше. Він навіть відбивався картонною коробкою від піци, але Рон перекрив йому шлях своїм крилом, яке нарешті розкрилось у потрібний момент. Це був єдиний раз, коли він мене порадував.

- Двоє є, - підсумував Дін, діставши ікла із рота. 

- Ви  йдіть до басейну і про всяк випадок перевірте там усе, наказав я хлопцям. - А ми з Діном і близнюками перевіримо корпуси.

— А ти що, не ловиш Рікі? Він минулого року переміг і пошив нас у дурні.

— Мене цікавить дехто інший.

Почувши це, Дін посміхнувся і підморгнув мені.

Йдучи коридором, я почув якийсь шум, що долинав з боку спортзалу, і я пішов перевірити що там.

Біля входу я зупинився і уважно прислухався. Двері були прочинені, а підлога блищала так, ніби хтось її щойно віддраїв. Я не надав цьому значення, бо в Гранд-Вейлі підлоги блищать завжди. І це була моя помилка.

- Ну що, Кішечко, це ти тут ховаєшся? - запитав я.

У відповідь мені почулося тільки невдоволене  фиркання і швидкі кроки.

Я зірвався з місця, але не встиг зробити і  кроків, як моя підошва неочікувано поїхала   по підлозі.

Гепнувшись, я вдарив куприк і пролетів по спортзалу зі швидкістю світла, махаючи руками, наче чайка крилами.

Мій вампірський плащ розвівався позаду мене, ікла вилетіли з рота й впали десь на підлогу.

- О-О-ОХ! - вигукнув я, ковзаючи спортзалом.

На порозі я встиг помітити Тіну Лонг в костюмі рудої кішки. Мені здалося, що у неї в руках була мотузка, за яку вона смикнула. Вона  посміхнулась і згори на мене впала сітка.

Це була потріпана тенісна сітка, яку хтось завбачливо підвісив над входом. Наступної миті на мене приземлився Дін, який вскочив слідом і теж послизнувся.

Ми лежали на підлозі в калюжі чогось слизького. Хтось із близнюків реготав у коридорі, але не заходив, бо розумів, що там слизько.

- Крісе, по-моєму, це була пастка, - промовив Дін, намагаючись піднятись на ноги.

- Яке неймовірне спостереження. Не знаю, що б я без тебе робив, Діне, - пробурчав я, намагаючись позбутися клятої сітки і піднятись на ноги.

От, Паскудні дівчата! Як тільки додумалися до подібного?!