1 Тейлор

У Гранд-Вейлі все було дорого і багато. Навіть повітря тут пахло так, ніби його купили в елітному магазині. Але не всі учні тут були багатими. Однією з цих бідолах була я.

Я сиділа на ліжку з телефоном в руках і рахувала. До маминого дня народження залишалося два тижні, а на подарунок у мене було лише сорок сім доларів, що я примудрився відкласти, підробляючи в місцевій бібліотеці.

- Якщо ти ще кілька разів перерахуєш гроші, їх більше не стане, - сказала Тіна, не відриваючись від віджимань. Вона робила їх на підлозі нашої крихітної кімнати, а коли закінчувала сотню, вставала і почала присідати.

Моя сусідка по кімнаті була висока, міцна й рудоволоса. Вона вступила до Гранд - Вейл, отримавши спортивну стипендію.

- Мамі потрібна нова швейна машинка. Після роботи вона підробляє, шиючи одяг на замовлення. Стара машинка зламалась ще влітку, а нова коштує аж двісті п'ятдесят доларів.

- Двісті п'ятдесят, - повторила Тіна, піднявшись на ноги і витерши піт з лоба. - А якби я сказала, що цього тижня можна заробити значно більше грошей?

- Я не буду продавати нирку, - невесело посміхнувшись, промовила я.

- Твоя нирка для цього не потрібна, Тейлор. Треба тільки ноги і трохи мізків.

Я відклала телефон і з цікавістю поглянула на свою подругу.

- Розповідай, Тіно.

Вона сіла навпроти і заговорила пошепки, ніби нас тут хтось міг підслухати.

- Щороку в ніч на Геловін Кейн і його банда влаштовують Полювання.

Ім'я "Кейн"подіяло на мене так, як дзвінок будильника о шостій ранку. Крістіан Кейн, зеленоокий мажор з усмішкою, від якої хотілося зарядити йому в обличчя підручником.

Цей бісів йолоп назвав мене Попелюшкою і тепер це прізвисько знала вся школа.

- Яке ще Полювання?

- О, там цілий квест. Мажори одягаються вампірами, - Тіна говорила швидко, наче боялася, що я зараз втечу. - Вони наймають стипендіатів за кругленьку суму на роль "жертв" і ганяються за ними по території школи цілу ніч. Хто спійманий, той вибуває. Платять усім, навіть якщо його зловили на першому кроці. А хто протримається до світанку, отримає втричі більше грошей.

- Вони... граються у вампірів - мисливців? Що за ідіоти?

- Це вже типу шкільна традиція, - Тіна знизала плечима. - Минулого року Рікі заробив собі так на новий ноутбук і ще на кросівки вистачило. Він ховався в шкільному басейні й просидів там досить довго.

- Це ж принизливо!

- А мені подобається ця можливість заробити, - сказала Тіна. - Тут ми зможемо  навчити тих зухвалих мажориків хорошим манерам. Хто сказав, що жертви не можуть  проявити силу і хитрість.

Я хотіла відмовитись. Справді хотіла, але у мене перед очима з'явилась мама і її старенька швейна машинка.

-  Скільки? - спитала я.

Тіна назвала суму за найгіршого розвитку подій, і мені стало душно. Потім вона назвала суму за найкращого, і я мало не гепнулася з ліжка на свою бідолашну п'яту точку.

- Оце так ... Це ж...  я можу придбати мамі не лише швейну машинку, а ще й  залишиться на нове пальто.

- Саме так, - сказала Тіна, хитро посміхаючись. - До речі, у мене вже є план і навіть костюми.

Моя сусідка присіла і дістала з-під ліжка якийсь пакет. Я з подивом побачила там дві пари вушок на обручах, два пухнастих хвости й два костюми кішок.

- Тіно, ти ж це не серйозно...

- Кішечки, - радісно промовила Тіна. - Вони не тільки дуже гарненькі і милі, а ще  бігають швидко, лазять спритно і падають на чотири лапи. Тейлор, вважай, що гроші вже у наших кишенях.

Я подивилась на вушка, на костюми і на Тіну, в очах якої вже горіли захоплені вогники.

- Гаразд, - сказала я. - Раз ті багатенькі йолопи платять в будь - якому випадку, то я в ділі.

- Супер! Ми з тобою ще обламаємо ікла тим мажорним вампірам, - сміючись, промовила Тіна.

Я натягнула обруч з вушками на голову і глянула у дзеркало і посміхнулась.

Я підозрювала, що цей Геловін запам'ятаю надовго.