17. «Мовчання лімузина та червона контрабанда»

Субота, 18:15. До великого іспиту перед «імператорським двором» родини Лі залишалося рівно сорок п’ять хвилин.

У салоні розкішного чорного Нісана панувала така оглушлива й напружена тиша, що навіть джаз із динаміків здавався зайвим шумом. За вікном миготіли краєвиди елітного передмістя Сеула — доглянуті зелені пагорби, дорогі вілли та ідеально рівні дороги.

Лі Мін Хо сидів на задньому сидінні, витягнувшись у свої 187 сантиметрів чистої суворості. Сьогодні на ньому був темно-сірий класичний костюм-трійка, а його смоляне волосся було вкладене настільки бездоганно, що жоден волосок не смів ворухнутися під подихом кондиціонера. Проте його пальці, які зазвичай впевнено підписували мільярдні контракти, зараз нервово й ритмічно постукували по шкіряному підлокітнику. Містер «Залізна логіка» нервував так, наче везти Анну до батьків було складніше, ніж рятувати акції компанії під час світової кризи.

Він повільно повернув голову вбік і оглянув свою «наречену».

Анна виглядала як справжня європейська принцеса з дорам. За порадою Джи Вона вона вдягнула витончену закриту сукню світло-кремового відтінку з шовковим поясом на талії. Її русяве волосся було зібране у вишукану низьку зачіску, а великі блакитні очі спокійно розглядали краєвид за вікном. Жодних розпатланих пучків, жодних олівців у голові. Абсолютна грація.

Мін Хо подумки видихнув і вже збирався похвалити її за дотримання суворого дрес-коду, як раптом його погляд опустився на підлогу салону.

Прямо під пишним кремовим подолом сукні, біля її ніг, стояв великий, об'ємний паперовий пакет із логотипом відомого бренду. Зверху він був прикритий зразками текстильних шпалер, але з маленької дірочки збоку зрадницьки визирала знайома біла шнурівка.

Мін Хо заплющив очі, потер перенісся і тихо, але виразно процідив корейською:
— Айгу... (О Боже...)

Він знову подивився на пакет, а потім на Анну.
— Анна, — його голос пролунав низько, сухо й крижано. — Навіщо ти взяла з собою пакет? Джи Вон чітко дав зрозуміти: твій професійний багаж має залишитися в офісі. Батько чекає на вечерю, а не на презентацію проекту лаунжу.

Анна повільно повернула до нього голову, і на її обличчі розпливлася та сама нахабна, переможна посмішка ковбоя, яка завжди змушувала серце Містера Лі битися втричі швидше. Вона нахилилася, обережно відсунула шпалери і дістала з пакета свої улюблені, яскраво-червоні кеди.

— Це не проект, Мін Хо-я, — змовницьким пошепки відповіла вона, тримаючи один кед у руці прямо перед його носом. — Це моя подушка безпеки. Мій план «Евакуація». Якщо твої суворі батьки затиснуть мене своїми правилами династії Чосон під кутом дев'яносто градусів — я маю бути в повній бойовій готовності. На шпильках через триметровий паркан твого заміського маєтку не перестрибнеш, а в цих малюках я добіжу до найближчого метро за п'ять хвилин! Це тактична контрабанда.

Мін Хо дивився на це яскраво-червоне неподобство посеред свого стерильного лімузина, потім на її рішучі блакитні очі, й уся його залізна корейська витримка вкотре тріснула по швах. Він мимоволі торкнувся пальцями її зап'ястя, перехоплюючи руку з кедом, і тихо, але неймовірно палко прошепотів, дивлячись їй прямо в душу:

— Тобі не доведеться стрибати через паркан, Анна. І тікати до метро теж. Якщо мій батько чи мати скажуть хоч одне слово, яке тебе образить... я сам заберу твій пакет, візьму тебе за руку, і ми залишимо цей маєток разом. У твоїх червоних кедах чи без них. Тобі зрозуміло?

Анна застигла. Її жартівливий настрій в одну мить зник, а в глибині блакитних очей спалахнула така ніжна, жіноча вдячність, якої Директор Лі ще ніколи не бачив. Вона міцно стиснула його велику теплу долоню.

— Зрозуміло, моє залізне серце, — тихо прошепотіла вона, притискаючись плечем до його широких грудей. — Тоді тримайся міцніше. Полтавська кавалерія готова до висадки. Заїжджаємо!

Машина плавно повернула у великі ковані ворота традиційного корейського маєтку родини Лі. Попереду на них чекало головне випробування, велике ласо та пес Шанс, які назавжди змінять історію цієї мільярдної імперії.