34. «Маковий викуп на тракторах, або Найдорожчий контракт на Полтавщині»

Місце дії: Село Веселі Пампушки, Полтавська область. Головні ворота будинку дідуся Василя.
Час: Субота, 11:00 ранку. Яскраве сонячне літо, повітря пахне медом та смаженими пиріжками.

Це весілля село обговорюватиме наступні сто років. Весь центральний шлях був перекритий. На в’їзді застряг розкішний весільний кортеж: попереду пихкав старенький, але до блиску вимитий трактор  дідуся Василя, прикрашений величезними атласними бантами смарагдового кольору та корейськими прапорцями. Слідом за ним повільно повзли три чорні елітні лімузини, з вікон яких приголомшено визирали корейські інвестори, міністри та члени ради директорів «Lee Corp» у смокінгах, панічно обмахуючись віялами від полтавської спеки.

Біля головних воріт стояла стіна з місцевих кумів, подружок нареченої та сусідів, на чолі з дідусем Василем, який тримав у руках дерев'яну макогону.

Двері першого лімузина відчинилися. З кабіни вискочив Хан Джи Вон у бездоганному весільному фраку, але у своєму улюбленому ковбойському капелюсі. У руках він тримав величезну шкіряну валізу.

— Стояти, зятю! — зично гукнув дідусь Василь, перегороджуючи дорогу. — Гроші на бочку, бо наречену не віддамо! За кожен крок до хати — плати мито! А якщо валюти замало, у нас он сусід Микола в кущах уже весільну фату приміряє, буде тобі замість Ганнусі!

З лімузина повільно вийшов Лі Мін Хо. Його висока постать у розкішному весільному костюмі від Brioni змусила місцевих дівчат синхронно охнути. На ногах у нього блищали ті самі колекційні червоні кеди із мотузковими шнурками. Погляд Містера Лі був серйозним, наче на засіданні акціонерів, але в очах палав шалений азарт ковбоя.

Мін Хо зробив крок уперед, чітко карбуючи слова українською:
— Пане Василь! Юридичний відділ нашої компанії провів аудит ризиків. Ми готові до повного викупу активів нареченої! Джи Вон, відкривай фінансове забезпечення!

Джи Вон з розмаху клацнув замками валізи. Вся рада директорів «Lee Corp» затамувала подих. Валіза була вщент забита... акуратними пачками стодоларових купюр та колекційними зеленими пляшками елітного преміум-соджу.

— Ого! — вигукнув хтось із натовпу. — Оце так заарканили інвестора!

— Гроші — то добре, — покрутив вуса дідусь Василь, ховаючи посмішку. — Але грошима від Миколи не відкупишся! Тут конкурс на логіку. Ось тобі аркуш паперу, на ньому десять відбитків губ. Вгадай, де твоя Ганнуся цілувала, або пий три літри дідового самогону на брудершафт!

Старий віце-президент корпорації Пак, який стояв позаду в смокінгу, панічно зашепотів своєму перекладачу: «Що він каже? Яка хімічна зброя в банці? Застрахуйте нашого Генерального!».

Мін Хо підійшов до аркуша. Він звузив свої темні корейські очі, пильно аналізуючи кожен відбиток, як фінансовий графік. Через п'ять секунд він упевнено ткнув пальцем у третій малюнок зверху.
— Ось цей, — твердо сказав Містер Лі. — Тут є легкий контур ванільного блиску для губ. Анна користується лише ним. Я знаю цей смак напам'ять.

Місцеві подружки захоплено заверещали, а Джи Вон заляскав у долоні: «10 із 10! Менеджмент поцілунків на вищому рівні!».

— Е ні, чекай! — хитро примружився дідусь Василь. — А танець де? Трактор без культурної програми воріт не відкриє! Танцюй, зятю, «маленьких каченят»!

Джи Вон миттєво увімкнув на портативній колонці веселу мелодію. І тут сталося те, від чого корейські інвестори ледь не втратили свідомість: грізний, недоступний чеболь Лі Мін Хо, закотивши рукави сорочки Brioni, разом із Джи Воном синхронно присіли й почали кумедно махати руками, танцюючи каченят прямо посеред полтавського чорнозему під шалений регіт усього села.

Ворота з гуркотом розчинилися. З хати на ґанок вийшла Анна.

Вона виглядала неймовірно: розкішна біла весільна сукня з червоною вишивкою на поясі та по подолу сукні, за спиною - довга  біла фата, а на голові — традиційний український вінок із маків та волошок. Проте з-під пишного білого подолу сукні зухвало виглядали її улюблені яскраво-червоні кеди Brioni — точна копія тих, що були на Мін Хо. Її блакитні очі світилися безмежним щастям.

Мін Хо зупинився. Музика для нього вимкнулася. Він дивився на свою слов'янську королеву, і на його губах з'явилася та сама м'яка, глибока посмішка, яку могла викликати лише вона. Він швидко підійшов до ґанку, підхопив її на руки під гучні оплески корейських інвесторів та полтавських селян і міцно поцілував.

— Контракт підписано, Директоре Лі? — прошепотіла Анна йому в губи, міцно обіймаючи за шию.

— Підписано і завірено, Анна Лі, — тихо відповів він англійською, притискаючи її до себе. — Тепер ти офіційно мій найулюбленіший і найдорожчий хаос на всі наступні сто років.

Дідусь Василь підняв чарку самогону, обіймаючи за плечі приголомшеного корейського віце-президента Пака, який уже щосили жував шматок української весільної шишки:
— Ну, за міжнаціональні комунікації! Будьмо, корейські брати! Конбе!

Над Веселими Пампушками лунав сміх, сигнали лімузинів та гуркіт весільного трактора. Два абсолютно різних світи, розділені тисячами кілометрів, мовами та менталітетами, остаточно об'єдналися в одну велику, шалену і неймовірно щасливу родину. Назавжди.