7. «Протокол VR-обіймів: 10 із 10 від юридичного відділу»

Місце дії: Кабінет Генерального директора «Lee Corp».
Час: Четвер, 12:15. Одразу після скандально-успішної презентації.

Лі Мін Хо стояв біля свого панорамного вікна, засунувши руки в кишені бездоганних брюк, і намагався відновити внутрішній дзен. Його серце все ще калатало, майнула думка про майбутній інфаркт, а долоня досі пам'ятала тонкі і м'які вигини талії Анни. На столі лежали забуті нею зразки смарагдового оксамиту.

Двері кабінету розчинилися з таким ефектом, наче туди входив як мінімум генеральний прокурор країни. Хан Джи Вон залетів усередину, тримаючи в руках розгорнутий планшет, на екрані якого стояв на паузі стоп-кадр із трансляції презентації — саме той момент, де віртуальна рука Містера Лі міцно обхоплює талію Анни.

— Отже, колего, — з абсолютно серйозним обличчям професора Гарварду заговорив Джи Вон, сідаючи на краєчок столу Мін Хо. — Юридичний відділ провів експертизу твого сьогоднішнього виступу. Я тут порахував бали.

Мін Хо навіть не повернувся. Лише його плечі помітно напружилися.
— Джи Вон, у мене через двадцять хвилин відеозв'язок із Шанхаєм. Вийди.

— Ні-ні-ні, Шанхай почекає! — Джи Вон постукав пальцем по екрану планшета. — Дивись: за швидкість реакції — 8 балів, трохи забарився на старті. За техніку хвату — тверда десятка, тримав надійно, як контрольний пакет акцій. А от за конспірацію — мінус п'ять, друже. Вся рада директорів тепер думає, що наш Генеральний тестує не меблі, а форми нового головного архітектора з проекту дизайну лаунжа!

Мін Хо повільно повернувся. Його погляд міг би миттєво заморозити річку Хан у розпал літа.
— Вона одягла на мене окуляри без моєї згоди. Я втратив орієнтацію у просторі й намагався знайти опору. Це був чистий рефлекс самозбереження.

— Опора у червоних кедах — це найкращий рефлекс у твоєму житті, Мін Хо! — Джи Вон відкинувся на спинку крісла, щиро регочучи. — Ти бачив обличчя старого віце-президента Пака? У нього окуляри на ніс з'їхали! Він тридцять років працює в цій корпорації й ні разу не бачив, щоб ти торкався до жінки без попереднього підписання тристоронньої угоди про нерозголошення. А тут — бабах! Смарагдовий оксамит, солов'ї у вухах і повний VR-контакт!

Мін Хо підійшов до столу, одним різким рухом закрив планшет Джи Вона і сів у своє крісло. Його вуха знову зрадницьки порозовіли, хоча голос залишався рівним.
— Анна переходить межу. Її методи презентації абсолютно неприйнятні для корейського бізнес-середовища.

— Але проект затверджено одностайно! Інвестори в захваті, — Джи Вон хитро примружив очі, нахиляючись ближче через стіл. — І знаєш чому? Бо вони побачили, що ти — не робот. Вони побачили пристрасть. Слушай, а солов'ї у віртуальному лаунжі справді були непогані. Мені на секунду здалося, що ти зараз її прямо там, на мармуровому столі, заарканиш. До речі, вона вже просто Анна?

— Джи Вон, — тихо, але з виразною погрозою прогарчав Містер Лі.

— Усе, усе, мовчу! — юрист підняв руки вгору, підхоплюючи свій планшет. — Просто попереджаю: Кім уже шукає в інтернеті, де купити заспокійливі краплі для всієї приймальні. Бо якщо Анна прийде завтра з презентацією штор для твоєї спальні, наш секретар просто евакуює поверх.

Джи Вон попрямував до виходу, але біля самих дверей обернувся, хвацько підмигнувши:
— До речі, директоре... Консилер біля коміра сьогодні лежить ідеально. Ромашки творять дива. Нарада з Шанхаєм пройде успішно!

Коли двері за юристом зачинилися, Лі Мін Хо кілька секунд сидів нерухомо. Потім він перевів погляд на клаптик смарагдового оксамиту, що залишився на столі. Він повільно взяв його, провів пальцями по м'якій тканині, і в тиші порожнього кабінету знову пролунав його ледве помітне, але вперше таке м'яке і задоволене зітхання. Ця дівчина руйнувала його життя із шаленою швидкістю. І він починав розуміти, що абсолютно не хоче її зупиняти. Стало цікаво, куди може завести далі цю дівчину її фантазія