24

Через кілька днів сім'я Чжао вирушила в Вайцин.
Сидячи в кареті, Лісу дивилася в вікно, як повільно тягнуться повз вози зі скринями – її посаг. Знайомі краєвиди поступово зникали з очей. Колись вона говорила Шан Цяоданю, що бродяче життя привчило її не прив'язуватись до місця, але тепер серце стиснулось. І вона проводжала поглядом будиночки селян і крамнички, в яких скуплялась, бувало, між полюваннями – поки останній знайомий дім не зник за рогом. 

Їй не вистачатиме зелені садів Наюн Шан, запаху солодощів і квітів… і суперечок з Цяоданем теж!

Чжао Сюй так само мовчав, занурившись в свої думки, і дивився у вікно. Поки що молоді їхали на самоті. 
За весь цей час свекри майже не говорили з Лісу – наче її і не існувало. Здавалось, Чжао Шенши і не приховував, що крім прав на Тіньчжоу його мало що цікавить. 

Лісу й ховалась в тіні, зображуючи мовчазну, сумирну дівчину… таку, якою і має бути єдина спадкоємиця роду, від якого в неї залишились тільки славетне ім'я і землі, але жодної рідної душі. Проте придивлялась до всього навколо, прислухалась до того, про що шепотілись слуги. 

Слуги, до речі, перемовлялись між собою коротко, боязко, а часто і взагалі обмежувались жестами. Після звичного в Наюн лагідного, ніжного співу рукодільниць у дівочих покоях, бадьорих перегукувань садівників і праль, і того, як старша кухарка могла гримнути, не звертаючи уваги на ранг, якщо хтось пробирався на кухню і пробував передчасно потягти ласий шматочок, така тиша насторожувала. 

Вона примітила не тільки це, а й те, що на зворотному шляху Чжао Шенши шкодував кожного мідяка, зупиняючись на найдешевших заїжджих дворах. Слуги ночували в загальній кімнаті, а то й взагалі під навісом у дворі… наче челядь якогось збіднілого дворянчика, а не люди голови клану! Чжао Сюю і Лісу відводили, найчастіше, кімнату на горищі, і вони обоє довго не могли заснути, перевертаючись з боку на бік на жорстких циновках, знемагаючи від спеки. Десь під дахом дзижчали комахи, а в іншому такому притулку пахло несвіжою постіллю або кислим пивом…  і на ранок Чжао Сюй прокидався, потираючи скроні кінчиками пальців, і майже нічого не їв, так виснажував його головний біль. 

Однієї такої ночі Чжао Сюй посунувся до Лісу ближче і ледь чутно прошепотів:
- Я так більше не можу, Лісу! Поки я був сам, терпів… але мені соромно, що я тебе прирікаю на таке життя.

Лісу сиділа рівно, заплющивши очі і повільно дихаючи, наче медитувала. Хоча насправді просто намагалась витримати спеку і перебороти злість. Коли Чжао Сюй заговорив, вона не поспішила відповісти одразу. Ще кілька разів вдихнула і видихнула, а тоді, не відкриваючи очей, так само пошепки сказала:
- Це не надовго.

- У батька ж гроші є! – гірко мовив Чжао Сюй. – Достатньо, щоб утримувати людей не як худобу. Але він шкодує… в Наюн він побивався щоразу, як доводилось витрачати гроші для годиться… купувати все, що купують інші голови кланів. 

- Зрозуміло. Не хоче виглядати жебраком у поважному товаристві, - Лісу кивнула. 

- От побачиш, ми доїдемо до Тіньчжоу, і він залишить нас там! – у Чжао Сюя затремтів голос. – А я навіть не знаю, що ми там застанемо.

Лісу тихо засміялась.
- Та все передбачувано! В нас буде старий будинок, крадій-управляючий, прислуга або стара, як світ, або, навпаки, малеча, яка нічого не вміє, - вона накрутила пасмо волосся на палець. – Ми з Цяоданем прекрасно знаємо, що залишив по собі його татусь. І скільки ще всім доведеться відбудовувати все заново. 

- Ти так спокійно про це говориш! – Чжао Сюй не стримав розгубленого вигуку. 

- Боїшся не впоратись? – вона трохи схилила голову до нього. – Так я ж з тобою!

Лісу легенько потерлась щокою об щоку Чжао Сюя і відчула, як йому до обличчя приливає жар. 
Він різко вдихнув і видихнув, наче вже хотів щось сказати, і раптом замовк. 

Якщо їй доведеться осісти з цим кроленям в Тіньчжоу, частину її планів це зруйнує. 
Але ж! Шан Цяодань обіцяв їй, що у провінції, подалі від допитливих панів і панянок з великих кланів, вона зможе тримати власну майстерню і експериментувати.

Може, їй вдасться дістати Чжао Шенши на відстані?