98

- Ай! - із роздумів мене вирвала Соулі. Вона вже самостійно покинула горщик і, порозкидавши набридлі іграшки, намагалася привернути мою увагу, запхавши собі до рота ціле пасмо мого волосся.

- Це несмачно, - спробувала я їй пояснити й витягти добряче обслинену прядку, але малеча міцно її тримала.

Якийсь час ми так і гралися: я забирала в неї локон, а вона хапала новий. Нарешті я здогадалася зав’язати волосся. Вона уважно подивилася на мене й, як мені здалося, навіть із докором, після чого повернулася до свого розмоклого пряника, а я, знову всадовивши її на горщик, знову поринула в роздуми.

От би знати, що далі замислив Принц. Ех, не маю я стратегічного мислення. От дідусь мій - так, той іще стратег був. Я ніколи не могла переграти його в шахи. Я думаю лише на кілька ходів уперед, тоді як він прораховував усю партію до самого кінця.

Нічого, кілька ходів - це теж не так уже й погано. Зараз найголовніше питання - як відвадити від себе Грига. Судячи з останніх подій, він так просто не здасться. Тут потрібно щось вагоміше, ніж його зв’язок із Лізеттою.

Як же кортить найняти якихось головорізів, щоб вони добряче відлупцювали Принца й назавжди відбили йому охоту кривдити таких молодих і довірливих дуреп, якою колись була я. Ідея була спокусливою. Я навіть підхопилася й заходилася міряти кімнату кроками. Може, рвонути до Шкета? Він же знає, до кого можна звернутися з таким делікатним проханням… Я вже уявила цю сцену - і раптом сама собі стала огидною. Ні, не опущуся до його рівня. Одразу ж відкинула цей спосіб помсти. У мене є інші, витонченіші й підступніші методи.

Мій забіг кімнатою й хід думок урвала Соулі, точніше - її відсутність. Я зупинилася, уздрівши порожній горщик. Якийсь час недовірливо його розглядала, зрозумівши, що когось на ньому бракує, а потім озирнулася довкола в пошуках своєї зниклої підопічної. Виявилося, що весь цей час малеча повзала за мною, і щойно я обернулася, одразу побачила свою дорогоцінність - вона сиділа зовсім поруч.

- І чого ти така непосидюча? - підхопила крихітку й цьомнула її в носик.

Повернулася до горщика - він був порожній, зате зовсім поруч на килимі красувалася мокра пляма.

Ох, знову недогледіла. Нянька з мене, видно, так собі.

- Кет нас із тобою знову насварить, - сказала малечі й, натягнувши на неї панталончики, додала:

- Раз ти свою справу вже зробила, ходімо гуляти.

Вийшовши до саду, я вкотре повернулася до своїх роздумів. Неквапливо крокуючи садовими доріжками із Соулі на руках, думками полинула далеко.

Так, Лиско, нині ти популярна… Одного аристократа ледве відвадили, будемо сподіватися, що назавжди. Тепер ось другого доведеться відваджувати, щоправда, зовсім не аристократа, а радше підробку, та ще й дуже низької якості. І тут мене осяяло: адже Григ найбільше прагне ваги в суспільстві. Поки що він може мріяти лише про своє коло - злодійське. А що, як запропонувати йому вище товариство? Неважко передбачити його поведінку, якщо в нього з’явиться шанс стати справжнім аристократом із його честолюбством. Я навіть присіла на лавку, осяяна цією думкою.

Чи залишив би він мене в спокої, якби на обрії з’явилася справжня леді? Якась графиня або, на крайній випадок, баронеса? Тут же згадалася баронеса Бассет і мій діамантик. Як він там без мене? Час уже виручати камінець.

Струснувши головою, я знову повернулася до роздумів про Принца. Його прагненню до влади й багатства треба дати вихід. Я навіть засяяла - це ж чудова ідея! Що нам потрібно, аби втілити її в життя? Так, Принц є, справа за малим: знайти аристократку, яка захоче вийти заміж за принца злодіїв. Тільки де таку відшукати? Так… проблема.

Навряд чи якась леді захоче поділитися своїм титулом, навіть збідніла, з таким, як Григ. Вони тримаються за свої титули й роди, як за найдорожче у світі.

Стривайте, Принц у нас несправжній, то чому ж леді має бути справжньою?! Як ніколи вчасно згадалася недавня вистава в театрі. Ах, яка ж була прекрасна головна героїня, як проникливо вона грала…