28

Давей крізь заґратоване вікно розчаровано дивився вслід дівчині, яка вийшла з будівлі. «Нічого в ній немає, чергова пустушка. Дурненька, закохана… Дивно, і де він тільки побачив загадку? Мабуть, від нудьги вже починає ввижатися те, чого й близько немає».

Несподівано дівчина зупинилася, підвела обличчя до неба й усміхнулася. Серце герцога здригнулося й наче побігло назад. Тієї ж миті він усе зрозумів. Дівчина весь цей час грала - це була лише маска. «Ах ти ж хитрунка! Вона його провела! Оце так!» - подумав він із захватом. - «Яку ж гру ти затіяла і яку таємницю приховуєш?!» На обличчі очільника Таємної канцелярії з’явилася лукава усмішка.

«Ну що ж… пограємо».

***

Удома я нашвидкуруч пообідала, переодяглася хлопчиськом і замаскувала своє миленьке личко. Відкрию секрет: у мене є чудовий крем за бабусиним рецептом, який я трохи вдосконалила. Якщо додати до нього один таємний інгредієнт, він набуває властивості стягувати шкіру. Так, капнувши крем у кутики очей, можна отримати мигдалеподібний розріз, а якщо нанести зверху й знизу - очі стануть круглими, мов два блюдця. Але якщо додати інший компонент, виходить зворотний ефект - шкіра ніби набрякає. Так, наприклад, тонкі губи можна зробити спокусливо пухкими, а запалі щоки округлими.

За сьогоднішнім задумом у мене були круглі темно-карі очі - завдяки лінзам - і запалі щоки. Я глянула в дзеркало й трохи підправила вилиці, щоб здавалися важчими. Для завершеності образу нанесла особливий крем на всі відкриті ділянки шкіри - він робив її сіруватою, адже вуличні хлопчаки ніколи не бувають чистими. Бадьоро насунувши кепку на очі, я вирушила на площу.

Поблукавши туди-сюди й примірявшись із різних точок, я вибрала найзручніше місце для спостережного пункту й розклала свій нехитрий робочий реманент чистильника взуття. Напливу клієнтів найближчим часом я не очікувала, та й не дуже вони мені були потрібні, тому ціну поставила в три монети, тоді як усі інші брали по дві. А що? Мені ж не потрібен натовп охочих причепурити своє взуття. Навпаки, я хотіла спокійно сидіти, спостерігати й слухати.

Клієнтів я очікувала переважно з Таємної канцелярії: там працював народ не бідний і отримував більше за багатьох чиновників. А те, що вони люблять покрасуватися, - мені тільки на руку. За моїми міркуваннями, шукати, де дешевше, вони не стануть, а підуть саме до мене - просто з бажання перещеголяти одне одного.

Якийсь час я сиділа сама, але невдовзі почали з’являтися перші цікаві й перші клієнти. Ними виявилися двоє військових. Ціна їх зовсім не збентежила, на мене вони взагалі не звертали уваги й, по черзі підставляючи дороге взуття на мою підставку, продовжували свою розмову. Таке зневажливе ставлення було мені неприємне, але для моєї шпигунської діяльності кращого й не треба. Я переконалася, що моя теорія працює - чистильник взуття такий самий звичний і безликий, як продавець газет чи жебрак на розі. Цей факт неймовірно мене надихнув.

Поки я чистила їм чоботи, офіцери - а це були явно високі чини, судячи з дорогого одягу й взуття, - обговорювали якусь красуню. Вона ніяк не хотіла піддаватися залицянням одного з них, і другий давав йому «цінні поради» щодо її завоювання.

- Будь твердішим! - повчав наставник. - Дівчата люблять, коли ними командують. Чим гірше ти до них ставишся, тим швидше вони здаються.

- Не знаю… - невпевнено відповів той, кого повчали. - Вона така вразлива, така ніжна… - і мрійливо закотив очі.

- Нічого ти в жінках не тямиш, слухай мене. При зустрічі тримайся холодно. Не показуй своєї зацікавленості.

- Та що ти кажеш? Тоді вона взагалі перестане зі мною бачитися, - обурився учень.

- Навпаки! - наполягав той і загадково продовжив: - Спочатку вона здивується твоїй байдужості, не розуміючи причини. Потім їй стане цікаво, що з тобою сталося, а далі вона почне запитувати себе, чи не охолов ти до неї. І як результат - сама прибіжить.

«Яка цікава теорія…» - задумалася я.

А наставник усе продовжував переконувати, і я навіть почала з ним погоджуватися, хоча його співрозмовник упирався й із ослячою впертістю стояв на своєму.