Глава 3

Ближче до вечора, Барзуляк взяв піджака із спинки свого крісла і направився до виходу, кинувши репліку напарнику:

- Залишаєшся ще? Май на увазі, понаднормових тобі ніхто не виплатить, а життя одне.

- Я знаю. Валєра мав якісь дані скинути, поки ще зачекаю.

- Ну дивися. До завтра.

- До завтра.

---

Через годину увагу Саші переключив на себе телефон:

- Слухаю!

- В мене три новини, - розпочав Валєра, - Перша: мені телефонували з Києва. Та пара самогубців відношення до “груп смерті” не має. Вони були ВІЛ-інфікованими. Хтось “злив” про них інформацію. Сусіди, друзі, цькування, відмова при подачі заявки на роботу, короче, сумно, але їх виключаємо. Новина друга: всі інші троє жертв дзвонили на лінію підтримки.

- Так він їх і знаходить. З компанією, яка займається збереженням записів розмов, ти уже зв’язувався?  

- Так, програмним забезпеченням і обслуговуванням займалися фрілансери, кожен місяць хтось інший. Але менше півроку тому, один місяць працював програміст із Росії.

- І?

- І він грошей за роботу не взяв.

- Може він просто допомогти хотів.

- Можливо, але я переглянув інформацію про схожі випадки з самогубствами в Росії і знайшов більше ста. Питання ще в тому, що він єдиний з команди хто працював із Росії.

- Ясно, кидай все, зараз подивлюся.

---

Зранку його розбудив Барзуляк, що увійшов в кабінет.

- Ти що, тут ночував?

Потягшись руками догори, Саша ствердно кивнув.

- Ну хоч не спізнився, уже добре.

---

Взявши собі кави і щось з фастфуду, Кремінець повернувся до кабінету і став знову переглядати надіслану йому інформацію.

Ближче до обіду Прохорович зачинив кабінет на ключ і підкрутив “Колгоспника” з дайджестом радіоновин.

“Сьогодні в Харкові було затримано орієнтовного організатора і куратора “груп смерті”. Ним виявився один з психічно хворих жителів області, що через інтернет схиляв підлітків до самогубства. Наразі всі зібрані докази передані до суду, а мер Харкова висловив працівникам поліції особливу подяку”.

Барзуляк схопився з місця і злісно висмикнув вилку з розетки. Обернувшись до колеги, він з докором констатував:

- На їх місці мали бути ми! А тепер через якогось пришелепкуватого, нагороди і премії дістануться їм! Знайшли вони, бач, злочинця. А про нашого, Магера ні слова не замовив! Зовсім не вмієте ви працювати!

Саша промовчав.