Пролог

– Стій!

Заціпенівши, я притискаю до грудей одежну кульку. Один дотик – і розумний комбінезон холодною мембраною вмить покриває оголене тіло. Обертаюся до ліжка, де чоловік мав би ще мирно спати. Але він не спить.

Особлива генна мутація дозволяє мені бачити крізь темряву, проте цей клієнт занадто обережний і не хоче бути впізнаним – його оточує непроникний серпанок. Я могла б зазирнути крізь нього, але навіщо?

Останнє замовлення. Останній клієнт у моєму списку. Вже за кілька годин я назавжди залишу Корпорацію. Нове обличчя, нове ім'я, справжнє життя.

Воля так близько, що я майже відчуваю її на смак.

– Усього найкращого, пане, – промовляю максимально ввічливо, намагаючись вгамувати шалене серцебиття.

Зазвичай я зникаю як тінь, не прощаючись. Але якщо він уже прокинувся...

Він дивиться на мене. Навіть під покриттям темного серпанку я відчуваю його міць. Широкі плечі, небезпечну нерухомість хижака, який готується до стрибка. Непоганий взірець, бачила я й гірших. Але від його мовчання повітря стає густим, наче ртуть.

Повертаюся до сталевих дверей, сподіваючись зробити останній крок до волі, коли громом серед ясного неба обрушується:

– Тебе заарештовано.

Друзі, запрошую у нову шалену пригоду! Ви писали мені, що скучили за моєю фантастикою. Ми з Аларом і Каталеєю приготували дещо особливе для вас 😊

Традиційно, підтримайте на старті сердечком, коментарем, підпискою на мій профіль! І погнали...

(Не забувайте, що для активних коментаторів у мене завжди є промики)❤️