12.

Офіційну заяву уряду опублікували у «Віснику Нової Лінії» через вісімнадцять годин після інциденту:

«Під час планового візиту Національного куратора Енергонезалежності до міста Полярна Межа було приведено в дію інструкцію цивільної оборони щодо забезпечення безпеки та евакуації сценічного периметра у зв’язку з навчальною санітарно-акустичною тривогою. Загроз населенню не виявлено. Захід було продовжено в закритому форматі.»

Цього разу аудиторія повністю погодилася з офіційним формулюванням: загрози населенню справді не було. Загрозою було саме населення.

Через дві доби всі записи з площі, які вдалося відстежити, виявилися недоступними через «надмірну пошкодженість носіїв». Це теж не допомогло. У приватних руках уламків залишилося чимало: тремтлива зйомка з-за чийогось плеча, чорний дрон на тлі обличчя Мурового, звук чхання, обрізаний на піку, і головне — мить, коли нацкуратор робить той самий перший крок назад. Цього було більш, ніж достатньо.

То ж Столиця не стала заперечувати значення того, що відбулося. Через тиждень у документах, до яких він ніколи в житті не мав доступу, М.А. Мурового перевели з категорії «локальна соціальна аномалія» до категорії «перспективний символ північної консолідації». Через місяць його ім’я з’явилося в аналітичній записці «Про нові форми народної довіри» для найвужчого кола читачів. Тоді ж в одному з кадрових реєстрів Першого Рівня, як стверджують два незалежні джерела, виник рядок:

«М. А. Муровий — потенційна фігура верховного представництва в період постіндустріального коригування».

У графі «Політична програма» стояло: не виявлено.

У графі «Ризики»: непідконтрольність інтерпретацій.

У графі «Переваги»: див. графу «Ризики».

Цікавим, на погляд нашої редакції, є висновок, якого дійшла покійна Інга Рут у своїх чернетках. Мікромедійний мікровкид регіональної журналістки, що відскочив від стіни професійної уваги молодшого регіонкуратора Національної Служби Безпеки, не став відчутною реальністю на площі. Площа взагалі до останнього не розглядається нею як фактор у цьому кейсі. Реальністю він став пізніше: коли Центр вирішив, що простіше вписати чхання Мурового в майбутню архітектуру влади, ніж визнати поломку мікрофона.

І знову ми змушені поставити запитання: чи доречно взагалі поміщати початок легенди на Площу урочистих подій міста Полярна Межа?

Історик, звісно, заперечить: мовляв, ні, недоречно, бо немає такого населеного пункту на мапі північних колоній нашої великої Держави. Культуролог-фольклорист теж заперечить, але стриманіше й із зовсім інших позицій.

А от сам фольклор… Фольклор не любить поступовості. Йому потрібен спалах яскравого образу, гучне висловлювання, звук, що пробуджує увагу аудиторії.

У «Муровського циклу» такий звук є.