11.

День урочистого візиту нацкуратора Енергонезалежності став центральним епізодом усіх зрілих версій «Муровського циклу». Іноді повнобарвним переказом подій цього дня замінюють увесь міф, позбавляючи непідготовленого слухача передісторії, яка, на погляд професійних мистецтвознавців і наших редакторів-аналітиків, дає значно ширше розуміння описуваних подій і самої постаті М.А. Мурового.

За різними джерелами, на святкування чи то річниці Правильного Вибору, чи то Дня Єдиного Курсу до Полярної Межі відрядили нацкуратора Енергонезалежності — посаду, яка до останньої реформи називалася скромніше й простіше: міністр палива та енергетики. Нова назва з’явилася після того, як у Центрі вирішили, що міністри надто нагадують про політику, а от куратори — про турботу.

Прибуття високої особи було не просто пишним — воно було тріумфальним: з особистою інспекцією ресурсовидобувних потужностей, з промовою про північну стійкість, із двома заступниками, трьома пресгрупами й одним підрозділом Служби безпеки Перших осіб, який виглядав так, ніби його збирали не для охорони мислячої людини, а для захисту рідкісного біологічного зразка від токсичного впливу зовнішнього світу.

На той момент у Столиці вже знали про Мурового. Не все, звісно. Про Мурового взагалі неможливо було знати «все», оскільки кожен новий звіт додавав не відомості, а ще один шар кабінетної обачливості. У закритій довідці Головного управління НСБ «Про оперативну обстановку в місці прибуття», підготовленій для побіжного ознайомлення під час перельоту надзвуковим глайдером, окремим пунктом значилося:

«4.0.1. Громадянин М.А. Муровий, друге призначення, профіль неповний, рівень апаратного інтересу не встановлено, соціальна реакція непропорційна статусу».

Остання ремарка, вочевидь, і зіпсувала настрій чиновнику ще до виходу з аерошлюзу: високі чини не люблять непропорційних реакцій. У правильно влаштованій державі непропорційним може бути лише фінансування. Охорона, яка його супроводжувала, була збуджена ще сильніше. Для неї Муровий був не полярною аномалією, а нечітким місцем в інструкції.

Омелян Бурдей, який зустрічав нацкуратора біля дверей шлюзу, одразу зрозумів, що візит зіпсований ще до офіційного старту. Права рука Верховного надто уважно дивився на Адміністративний квартал, надто довго затримався біля схеми теплорозподілу й поставив аж два запитання про запаси палива, на які начальник Департаменту резервного забезпечення відповів би краще, якби мав змогу відповідати без свідків. Треба було терміново змістити фокус уваги шановного гостя.

І Бурдей зробив те, що в той момент здалося йому елегантним до геніальності. Він вирішив наново явити світові Мурового, але вже як власну знахідку.

Якщо місто вже бачило в Муровому фігуру, слід було показати, що фігура ця не виросла сама собою з тривог нижніх секторів, а була дбайливо введена в суспільне поле мудрою муніципальною владою. Інакше кажучи, мер спробував перетворити чужу легенду на власну ініціативу раніше, ніж легенда остаточно перетворить його на комірку колумбарію.

Площа урочистих подій на той час уже була заповнена. Люди прийшли подивитися на нацкуратора Енергонезалежності, Праву руку Верховного, повелителя тепла й володаря світла. Над сценою висів прозорий екран із девізом зустрічі:

«ЕНЕРГІЯ ПІВНОЧІ — ДОВІРА ЦЕНТРУ».

Під екраном тремтів на вітру прапор, під прапором стояли люди, яким довіру Центру зазвичай видавали разом із підпискою про нерозголошення.

Нацкуратор говорив першим. Голос його був добре поставлений, згладжений, позбавлений місцевих шорсткостей.

— …і тому Полярна Межа сьогодні є не віддаленою точкою на мапі, а одним із вузлів нової енергетичної відповідальності…

Потім говорив Бурдей. Його промова була коротшою й обережнішою. Він дякував Центру, мешканцям, працівникам, службі, клімату, терпінню та всім іншим силам, із якими мер північного міста зобов’язаний підтримувати дипломатичні відносини.

— …і особливо важливо, — сказав він, роблячи паузу, яку заздалегідь не репетирував, — що наша громада вміє чути не лише розпорядження, а й людей. Іноді один громадянин своїм спокоєм допомагає місту зберегти внутрішній порядок краще за будь-який декрет.

Нацкуратор трохи повернув голову в бік промовця, Бурдей зробив вигляд, що не помітив.

— Я хочу запросити на сцену нашого дорогого Матвія Аркадійовича Мурового. Нашого нового мешканця, людину, чия особиста витримка стала для багатьох прикладом північної гідності.

У натовпі щось змінилося: не шум, а радше щільність повітря. Тисячі поглядів відірвалися від постаті нацкуратора й заметалися площею у пошуках дорогого Матвія Аркадійовича. Біля бокового проходу квартальна координаторка допомогла Муровому піднятися на першу сходинку.

Муровий ішов повільно. На ньому було доречне для події темне пальто, тепле, але все ж надто легке для погоди того дня, і сірий шарф, який увесь час сповзав набік. На обличчі застиг вираз людини, що прийняла наполегливе запрошення, але не розуміє, на що саме погодилася.

Бурдей зустрів його біля краю сцени демонстративно тепло. Взяв обома руками його руку, затримав трохи довше, ніж вимагала медійна ввічливість, і повернувся до площі так, щоб камери встигли вловити картинку: муніципальна Влада піднімає народний Авторитет на одну сцену з Центром.

— Матвію Аркадійовичу, буквально кілька слів, — попросив мер. — Для людей. Про довіру, про стійкість, про нашу спільну роботу.