2.

Найменш наповненою деталями є та частина міфу, що оповідає про прибуття Матвія Мурового до Полярної Межі. У різних редакціях ідеться про кінцеву станцію гайперлупа імені Ерла Маска, про термінал біля злітно-посадкового майданчика, який регіональне керівництво все ж посоромилося назвати скайпортом, і навіть про стоянку льодових харвестерів. Останнє, щоправда, видається зовсім уже малоймовірним, з огляду на те, що промислові угіддя цих гігантських машин, які видобувають продукти давньої мегафауни з товщі льодовика, розташовані на північ від міста і ніяк не можуть слугувати транзитним пунктом для нового поселенця.

Від версії до версії нестабільною лишається і попередня професія Мурового. Стверджують, що він був перекладачем дореформених документів: перекладав зі старої адміністративної мови на нову, а отже, краще за інших розумів, скільки насильства вміщується між двома синонімами. У кількох пізніх переказах він фігурує як фахівець зі старих адрес — рідкісна посада, що виникла після того, як вулиці почали перейменовувати частіше, ніж ремонтувати. У шкільній версії він був учителем старої історії — предмета, який на той час уже не забороняли, оскільки досить надійно скоротили.

Менше з тим, загальновідомим і рідко спотворюваним є той факт, що Матвій Муровий опинився в місті за програмою Другого призначення, яку в народі називали просто «розвантаженням». Не секрет, що після низки середньоєвропейських воєн, серії умовно природних катаклізмів і подальших, своєю чергою, Рішень уряду про «Перетворення заради єдності» південні агломерації стали надто дорогими в обслуговуванні: вода, охолодження, медицина, комунікації… Натомість північні СМТ, навпаки, потребували «населення для вирівнювання соціального балансу»: їм були потрібні бібліотекарі, старі на лавках, двірники, глядачі на святах, члени Регіональних рад — аби міста виглядали містами, а не ресурсними таборами. Офіційні документи на Півдні називали цей процес не виселенням — у жодному разі — а «прискоренням міжпоколінного доступу до нерухомості»: громадянин, який завершив основний професійний цикл, замість своєї компактної квартири отримував якнайширший вибір збільшених житлових модулів в одному з трьох навколополярних районів. Добровільність процедури Другого призначення підтверджувалася особистим підписом громадянина, отриманим після роз’яснення йому наслідків неучасті.

Втім, попри все, легенда рідко починається з героя. Частіше — з людини, яка першою розуміє, що героя можна створити.