Як тільки зійшло небесне світило на планеті Звіра. Принцеса вже йшла по своїй стежині на полювання. Навкруги було напрочуд дуже тихо. Навіть птахи затихли і не виспівували вітаючи світанок. Це трохи насторожувало дівчину. Зробивши ще пару кроків і її тіло різко підхопило залізною сіткою та підняло вгору. Тенета різко затягнулись мертвим вузлом у Ен Жі над головою. Принцеса борсалась у металевому павутинні намагаючись вибратись, але це ще більше стискало її. Вона намагалась дістатись до своїх парних мечів і майже дотягнулась, але відчула як її в ліве плече щось вкололо. Дівчину відразу потягнуло на сон і її очі закрились. Трохи згодом Ен Жі очунялась й почала поглядом оцінювати ситуацію в яку потрапила. Вона знаходилась у підвалі з металевими решітками на вікнах. Її руки були розведенні в різні боки та прив’язані до дерев’яної балки. Дівчина майже висіла в повітрі. Краєм вуха принцеса почула важкі кроки та поглянула в бік надходження звуку. По східцях до неї спускався владика Шен Цан. Його голову прикрашала корона у вигляді золотих, сухих гілок. Він йшов з вдоволеною посмішкою на обличчі притримуючи в руках довгий поділ свого розкішного вбрання. — О! А я бачу у владики уже роги виросли, так скоро й ікла відростуть! А потім і засмердишся падлом. — уїдливо промовляла принцеса киваючи на корону схожу трохи на роги. — Ти замість привітання вирішила образити мене. Хороші дівчата так себе не ведуть в гостях. — зробив зауваження дівчині владика. — А з якого це часу я була хороша дівчинка? Відкрию тобі секрет, Шен! Я невихована грубіянка! Мене з малечку хороших манер не вчили. А вчили, як гарно випускати кишки хлопцям. — з наглою посмішкою на обличчі промовляла принцеса, дивлячись хлопцю в карі очі. — Та розкажи! Не вірю. Ти для мене, руденьке пухнасте звірятко, яке так і хочеться погладити! — владика підійшов дуже близько до Ен Жі, майже впритул і своєю долонею почав гладити її по білій щічці. — Тобі вже час руку відкусити! Палець мабуть не сильно болів? — пригрозила принцеса. — А ти спробуй, моя руда кішечка! Ох, як ти мені подобаєшся. Ти неймовірна і в тобі є щось таке, що мене притягує до тебе з великою силою. — Шен Цан почав опускати руку нижче проводячи пальцями по тонкій шиї Ен Жі, потім пальці сковзнули по пишному бюсту дівчини, прокрались до талії і завмерли на місці. — Забери свої брудні лапи, владико! Виберусь, відрубаю їх тобі по лікті! — грозилась принцеса. — Це буде потім, а зараз мої руки хочуть тебе обійняти ось так. — Шен обхопив однією рукою дівчину за талію та міцно притиснув до себе. — Ти станеш моєю дружиною, завтра! Принцеса Ен Жі з клану Тунамій. Що? Здивована? Думаєш я не дізнаюсь хто ти. Твоя бабця тебе шукає, руда втікачко. Всі планети в її мисливцях. Так, що в тебе один вибір, вийти за мене заміж і стати королевою. Тоді твоя бабуся не матиме над тобою влади. А навпаки ти будеш над нею правити свої закони. Я дам тобі все, що не попросиш, і я після першої нашої зустрічі тільки й думаю про тебе. — промовляв майже біля її вуха та міцніше й міцніше притискував принцесу до себе владика. — Ти бачу сильно заповзятий. Так тобі кортить на мені одружитись. Тоді я тебе зараз поцілую, щоб ти мене надовго запам’ятав. — з цими словами Ен Жі вчепилась зубами у шию Шену, стискуючи якомога сильніше щелепи. — Добре, я приймаю твій поцілунок за згоду. — терплячи неймовірно сильний біль процідив крізь зуби владика. — Але я тобі такий поцілунок поверну у подвійному в нашу шлюбну ніч. — Шен схопив принцесу за волосся й відтягнув від своєї шиї. — Дивись владико, чи доживеш ти до ранку після шлюбної ночі зі мною. — Ен Жі дивилась з ненавистю в очі Шен Цана. — А ти все більше і більше мені подобаєшся! Думаєш, що я не вчиню ніяких заходів для порушення твоїх планів. Тобі завтра дадуть ліки, і ти будеш покірна, як ніколи. А там зі згодом після весілля я приручу пухнасту, дикувату, мою руду кішечку. — промовив Шен гладячи долонею по шовковому волоссю принцесу. — Я вихована так, що я вибираю чоловіків, а не вони мене! Розчарую тебе! Ти не мій вибір і ніколи ним не будеш! Я краще здохну, чим покорюсь тобі! — кричала в спину владиці Ен Жі, який вже йшов до виходу. — Це не має значення! А я вихований так, що беру все, що мені хочеться! Так що побачимо, чия візьме. — закриваючи залізні двері промовив Шен. Ен Жі чула затихаючий, грубий сміх владики. Він пішов, а принцеса почала думати. — «Так, справи в мене кепські. Це ж треба так попастись цьому збоченцю. Схибленник і маніяк, розпусний козел. Щоб тобі відсохло поміж ніг. Падлюка. Фу, гидота. Мене зараз виверне. Що робити?» — і її погляд потрапив на браслет Дейва. — «Ні, Ен Жі не в здумай. Дейву сюди не можна. Тільки життя його загублю. Що робити? Що робити???» — бідкалась принцеса в думках. — Тру, Тру почуй мене. — тихо звала Ен Жі нахилившись яко мога ближче до браслета. — Тру, де тебе носить? — Хазяйко, ви де? Я обшукав весь ліс. — промовляв голос з браслету. — Тру, діло дуже паскудне. Я в палаці владики Шен Цана. Завтра, цей придурок хоче на мені одружитись. Спробуй мене витягнути. — шепотіла Ен Жі. — Як? У вас є план, хазяйко? — спитав стурбовано Тру. — Завтра, ти приготуй зореліт до вильоту. А сам прокрадешся до мене в покої, з правого крила палацу. Там мене будуть одягати на весілля. Візьми з собою літальні скейти та пару моїх вибухівок. Трохи на робимо тут шуму на прощання. Все зрозумів? — тихо спитала принцеса. — Все буде зроблено, принцесо. Чекайте мене. — запевнив Тру й зв’язок вимкнувся. До ранку, ще було так далеко. Принцесі хвилини здавались вічністю. Її погляд час від часу опускався на свою торбинку підв’язану на поясі, де лежали акуратно складені шкіряні наручні. «Дейв, як що я виберусь звідси і ми знову з тобою зустрінемось, то більше не буду тікати від того, що я відчуваю до тебе. Я прийму це, як долю. Навіть, як що ти не матимеш до мене почуттів, то стану просто твоїм вірним другом.» — думала Ен Жі дивлячись у вікно з решіткою навпроти неї, за яким яскраво світили зорі, несучи у в’язницю легке, м’яке та приємне світло. Воно падало сріблом на обличчя та плечі принцеси. Дейв стояв на подвір’ї свого будинку. Ніч була встелена легким туманом та мала смарагдові відтінки небесних зірок. Його погляд був направлений далеко в зоряне небо. Хлопець не відривав очей, ніби чекав, що хтось ось-ось з’явиться. — Синку! Чого тут так довго стоїш? — промовила позаду хлопця мати Лоя. — Просто стою, мамо. Відпочиваю та дихаю свіжим повітрям. — відповів Дейв не обертаючись та не зводячи погляд з неба. — Ти думаєш про Ен Жі? — тихо спитала мати. — Ні, з чого ви мамо так подумали? — відповів хлопець трохи знітившись. — Синку, не обманюй. Ти думаєш, я не здогадалась, що вона тобі запала в серце. Ти сам не свій ходиш цей місяць. То вдивляєшся в небо, то поглядаєш на свій маяк на зап’ясті. Все чекаєш її. — висловила свої думки матір та поклала свою руку Дейву на плече. — Від вас мамо, нічого не приховаєш. Ви праві, так і є. Чекаю. — з сумом в голосі зізнався хлопець. — Це дуже погано, синку. Хіба дівчат мало у нас на планеті. Чому ні в єдину з них не закохався. Ти ж знаєш, якщо син Дракона віддав своє серце, це раз і назавжди. Ми вибираємо пару і поєднуємось кров’ю лише єдиний раз. Серце твоє уже належить цій принцесі. А, як що ти її більше ніколи не зустрінеш? Ти так і залишишся сам на все життя? Та навіть, якщо ти її знайдеш і вона відповість тобі взаємністю, то старійшини не дадуть згоду та не благословлять. Ти підеш наперекір законам клану і порушиш їх? — пояснювала та запитувала з тривогою в голосі старенька мати. — Я вже все вирішив, мамо. Якщо вона покохає мене, то я готовий на непокору клану. — відповів впевнено Дейв. — Ти знаєш, яке покарання тебе чекає, синку? Ти витримаєш? — питала Лоя уже зі слізьми на очах. — Знаю, мамо. Не хвилюйся так, я в тебе міцний та страху не маю. Покарання старійшин мені під силу перетерпіти, аби тільки у серці Ен Жі знайшлося для мене місце. А поки ні про що не думай, можливо цього ніколи не станеться, мамо. — промовив з тугою в голосі Дейв і опустив погляд на свій браслет. Лоя заспокійливо погладила по плечі свого сина та пішла до будинку нічого не промовивши. Дейв присів на східці перед будинком та ще довго думав — «Ен Жі, не вже ми ніколи не зустрінемось? Всесвіт такий великий для двох, але й водночас такий малий. Якщо він нас знову поєднає, то я життя не пожалкую, щоб тебе втримати і більше не відпустити.»