По алеї встеленої на узбіччях квітами йшли Ен Жі та Тру в бік зоряного містечка Цук. Їх зустріли висотні шпилі будівель з металу та скла, висячі в повітрі житлові будинки корінних жителів міста. Між ними снували різноманітні літальні човни та апарати. Для принцеси це було видовищно. Люди, які проходили біля неї мали чорне волосся, смагляву шкіру та світло-блакитного кольору очі. Вони недоброзичливо озирались та кидали гострі, насуплені погляди в бік рудоволосої дівчини. Неподалік Ен Жі побачила кав’ярню. З неї так приємно пахло. Вона затягнула своїм маленьким, курносим носиком повітря і задоволено примружила віки. — Тру, ходімо сюди. Тут мабуть дуже смачно готують. Спробуємо місцеву кухню. — і принцеса направилась до закладу, почала підніматись по невеличких східцях. — Куди чимчикуєш тунамійська шльондра? — крикнув позаду дівчини не знайомий голос. Принцеса обернулась й побачила з десяток місцевих жителів, які прямували до дівчини та почали обступати, зімкнувши кільце навколо неї. — Що тут робить гріховодниця з альянсу Жнеця! Тут тобі не раді! Вали з відси поки ціла твоя біла шкіра! — вигукував натовп неприємні слова в бік Ен Жі. — Скільки житів наших людей загубили! — Ви своїми очима бачили, що я когось з ваших людей вбила? Навіщо ображаєте мене ні за що? — запитала принцеса й дістала зі спини свої парні мечі, направила в агресивно налаштований натовп, який теж у відповідь почав діставати свою зброю. — Я за себе і за свою честь, постояти зможу. Не судіть, як що не знаєте з якої причини я знаходжусь тут. З кожною секундою ситуація ставала напруженішою. Повисла тимчасова тиша. — А ну заховати зброю! Що тут коїться? — почулось за спиною у дівчини і натовп розступився перед молодим хлопцем у шкіряних обладунках з парними мечами за спиною. — Чого напали на неї? — Командир - це тунамійська злодійка. Її треба трохи провчити! — промовила молода дівчина з натовпу. — Позакривали роти! Всім розійтись! А то посаджу кожного у в’язницю за порушення порядку в місті. — гаркнув хлопець і побачив, як натовп через хвилину швидко зник, ніби його не було. — Дякую, що заступились! А то я б мабуть не стрималась. — подякувала Ен Жі блакитноокому хлопцю. — У тебе голос знайомий, десь я його чула. Згадала — це ти Ден Мун, який провів мій зореліт до лікувального терміналу. — Так, це я. А ти та дівчина, що врятувала мого товариша Дейва. Як тебе звати, красуня? — зробив комплімент та запитав Ден. — Ен Жі, принцеса Ен Жі. — виправилась дівчина. — А це мій біоробот Тру. — вказала на свого служку вказівним пальцем. — Будемо тепер знайомі, принцесо. Бачу не дуже тебе радісно прийняли у нас на планеті. — посміхнувся своєю чудовою посмішкою хлопець. — Але не зважай на них, вони недалекі та необізнані у твоїх вчинках. — Я на таке не звертаю уваги. Забудь. Добре, що я тебе зустріла. Скажи, чи знаєш, як там Дейв? — затурбувалась принцеса. — Знаю! Поки не прийшов до тями, але стан його стабілізували. Складають до купи. Гарно Дейву дісталось. Живого місця на ньому не має. Як він витримав, сам не розумію. Ти не розповіси, як мій друг опинився у вашому клані? А з мене обід. Як на це дивишся Ен Жі. — промовив Ден. — Домовились, але я всього не знаю. Ми зустрілись та познайомились перший раз у моїй спальні. — відповіла дівчина. — У твоїй спальні? От Дейв, а сам скромнягою прикидався. Виходить, ще той розпусник. — здивувався хлопець. — Не говори, так про нього! Не смій! Він хороший й пальцем до мене не доторкнувся! Не порушив закони свого клану навіть знаючи, що його чекають жорстокі катування, і що завтра його останній день життя. Не скорився й не виконав наказ моєї бабці. Я перший раз зустріла таку людину, як він. — захищала Дейва не розуміючи навіть чому принцеса. — Пробач, сказав не подумавши. Бачу захищаєш його, як тигриця. Що? Можливо в тебе є почуття до нього? — поцікавився Ден присідаючи з принцесою за столик у кав’ярні. — Ні, ні! З чого ти взяв! Які почуття? Такого не може бути. Нас і друзями не назвеш. — виправдовувалась принцеса й почервоніла на щоках, а серце забилось швидше у грудях. — Ну, тоді гаразд. Давай пообідаємо принцесо. Я зараз замовлю саме смачне. Ти такого не їла мабуть ніколи. — хлопець натискав на столику по сенсорному екрану вибираючи страви. Через хвилину перед ними з’явились таці з яких приємно та апетитно пахло. — У вас тут добре готують. — промовляла з повними, напханим ротом й нахвалювала їжу Ен Жі, смакуючи реберцями в солодкому соусі. — А я люблю полювати у себе на планеті. Підстрелю куса* й на вугілля його, ти не уявляєш який він смачний. — Хто такий кус* та який на вигляд? — поцікавився Ден та посміхнувся принцесі. — Ти не знаєш? Він має довгий тонкий хвіст, а тіло вкрите коротким хутром. — відповіла принцеса й смачно облизувала соус на своїх пальцях. — Довгий хвіст? На щура схоже. — припустив хлопець. — Можливо й так. — погодилась Ен Жі. — Як можливо їсти щурів? — здивувався Ден. — А нічого ти не розумієш. Під пен* саме те. — засміялась принцеса. — Пен - це щось алкогольне? — запитав хлопець, ще пильніше роздивляючись дівчину. — Так. І я б зараз випити не відмовилась. — засміялась принцеса. — Тоді я візьму нашу алкогольну настоянку й підемо вип’ємо в твоєму зорельоті. Хочу подивитись твій корабель. Домовились? — промовив Ден піднімаючись зі стільця. — Гаразд! Я не проти. — погодилась принцеса й встала зі столу разом з новим знайомим вийшла з кав’ярні. Троє йшли до зорельоту альянсу Жнеця. Ен Жі цмулила з маленької ємності схожої на трикутник настоянку. Роздивлялась навкруги алею з квітами, потім забігла в них й сіла в клумбу. Вони неймовірно пахли. — Ден, як у вас тут чудово. Це творіння вашої природи, так мені подобаються. — й принцеса ніжно почала гладити квіти своєю долонею та посміхатись. — Ти така цікава, Ен Жі. В нас таких дівчат не має. — не зводячи погляду з принцеси промовив Ден. — Яка, така цікава? — спитала Ен Жі. — Ти жива. В тебе море емоцій. Не то що наші, серйозні та пихаті. Корчать з себе бог знає що. — пояснив хлопець і підійшов ближче до дівчини. — Та не вже? В нас все простіше. Купила раба, який тобі сподобався і тобі не цікаво серйозний він, чи пихатий. Всіх рівняємо однаково. На ланцюгах всі рівні. — розповіла Ен Жі й лягла на спину у квіти. — І скільки ти купила? Багацько? — поцікавився хлопець. — Жодного! — веселим сміхом засміялась Ен Жі. — Навіть Дейва купила моя бабця. Вирішила за мене, що треба братись за розум та дорослішати. Дзуськи! — лежачи, при сьорбнула з трикутника принцеса. — А таке почуття, як кохання у вас є? — спитав Ден й присів біля принцеси. — Яке кохання? Не знаю навіть такого слова. Поясни мені. — попрохала дівчина. — Добре. Кохання, це коли ти знайшов ту людину, заради якої готовий на все. Наприклад переживаєш за неї, сумуєш коли її не має поряд. Твоє серце б’ється швидше коли ти поряд з нею. Думки постійно тільки про неї. Та навіть своє життя не шкода віддати, щоб врятувати об’єкт свого вподобання. — розповідав Ден та почав нахилятись до Ен Жі, дивлячись їй в очі. — А це й дівчата таке відчувають? — спитала принцеса і виставила руку вперед та зупинила хлопця впершись у його груди. — Не змушуй мене дістати мої мечі. — пригрозила Ен Жі. — Вибач. — хлопець відхилився трохи назад, зрозумів, що дівчині не подобається його скорочення дистанції. — Так і дівчата відчувають таке. Ен Жі на хвильку задумалась і в її голові чомусь з’явився Дейв. Його очі, губи, вродливе обличчя та довге блискуче, чорне волосся. Виник голос бархатний й водночас ніжний, коли він шепотів їй на вухо. Згадались, ще його пальці, які тримали її зап’ястя, коли він терпів біль. Дівчина почервоніла й молоде серце за її грудьми застукало з неймовірною швидкістю. Ен Жі стало трохи страшно від того, що вона відчула. Вона різко встала з квітів. — Чому, так почервоніли твої щоки? — спитав Ден. — То настій дуже міцний. Розігнав кров. Ден вибач, але мені треба на зореліт. Я хочу сьогодні побути одна. Давай оглянеш його завтра. — попросила принцеса. — Я зрозумів тебе. Все добре. Тоді зустрінемось завтра. На добраніч Ен Жі. — попрощався хлопець. — На добраніч. — і принцеса повернулась до хлопця спиною й попрямувала в бік посадкової смуги. Ден довго стояв та проводжав принцесу сумним поглядом. Поки вона не зникла за поворотом. А він стояв й серце його вже було не спокійне. Дівчина йому дуже сподобалась за декілька годин спілкування. Вона вже міцно засіла та закинула якір в його почуття.