Полум'яне серце галактики Рів

Розділ 5. Втеча Ен Жі.

     — О, зла бабуська прийшла. А я не виконав те, що ви наказували. Ви вже приготували мені почесне місце на воротах? — Дейв йшов до королеви з наглим виглядом та уїдливими словами навмисне дратував її. — Ось руки! Де мої ланцюги? Я до них так звик. — протягнув зап’ястя до тіток.                                                                                                                                                                                                                     — Ах, ти ж драконячий виродок! Як ти смієш, так зі мною розмовляти! — зірвалась на крик стара. — Ти думаєш, якщо розізлиш мене, то я тебе швидше вб’ю. О, ні й не надійся. В кайдани й до стовба! Швидко! Вріжте йому по повній! Я хочу чути, як тріщать та ламаються його кістки!                                                                                                                                                                                                                                         На руках клацнули кайдани й Дейва потягнули до дверей. Він, ще раз оглянувся й посміхаючись на прощання, підморгнув Ен Жі та вийшов з кімнати. Вона стояла і не могла поворухнутись. Потім повільно зсунулась по стіні та сіла на підлогу. В середині її наростав буревій. Він почав зносити перешкоди зла, закладенні з дитинства. Розум кричав їй розірвати свої кайдани жорстокого клану та полетіти на свободу. Слова сказані Дейвом різали мозок, плавили її білосніжне тіло. «Дейв протримайся до сутінків, я щось придумаю. На жаль зараз я нічого не зможу зробити. Загину сама й тебе не врятую.» — просила його в своїх думках принцеса.                                                                                                                                                                                                                                                                                                  — Тру, скоріше до мене! — в браслет на своєму зап’ястку промовила Ен Жі. Через секунду до спальні зайшов хлопець років п’ятнадцяти, це був біоробот прислуга Ен Жі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                           — Так хазяйко, я тут до ваших послуг. — промовив Тру.                                                                                                                                                                                                                     — Тру, ось тобі ключ доступу до мого найшвидшого зорельоту. Їдь та прижени його до міста. Переведи в невидимий режим, щоб ніхто не запримітив. Про це ніхто не повинен знати й чекай подальших вказівок. Зрозумів? — наказала принцеса й побачила, як схвально кивнув Тру.                                                                                                                                                                                                                                              На подвір’ї сіріло. Принцеса підкралась до кутка будівлі на задньому дворі палацу. Виглянула й побачила, що дві тітки знімали Дейва зі стовба. Він впав на поміст й безсилий від побоїв розпластався на спині.                                                                                                                                                                                                                                       — Ти дивись, ще дихає. — промовила перша тітка.                                                                                                                                                                                                                            — Теж дивно. Живучий гад. Як ти думаєш, він до живе до ранку, чи ще цієї ночі сконає? — спитала друга тітка.                                                                                                                                                                                                                                                                       — А давай поб’ємось об заклад. На тисячу тун,* що він доживе до ранку. — поставила ставку перша тітка.                                                                                                                                                                                                                                                                          — Добре, а я ставлю, що він цієї ночі помре. — і друга тітка з усієї сили ногою вдарила Дейву в уже зламані три ребра, вони до ламались і впились своїми гостряками хлопцю в праву легеню. — Тепер сто процентів цієї ночі помре, у нього вже є внутрішня кровотеча. Я виграю! Готуй грошенята!                                                                                                                                                                                                                           — Ти махлюєш! Ми так не домовлялись! — кричала перша тітка другій йдучи до виходу з палацу.                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Ен Жі почала підкрадатись до Дейва. Безшумно ніби тінь. Заскочила на поміст та присіла біля хлопця. Його тіло не мало живого місця. Пошматовані плечі і груди у кривавих порізах та зсаднах темно-синього кольору, які видно було навіть у сутінках.                                                                                                                                                                                                                                                                                                   — Тихо, це я. — прошепотіла нахилившись до хлопця.                                                                                                                                                                                                                           — Ен Жі, ти все ж таки, прийшла й виконаєш, моє прохання. — переривисто вимовляв Дейв та часто дихав хватаючи повітря ротом. — Зроби це швидше. Будь-ласка. Останні години, були для мене трохи заважкі.                                                                                                                                                                                                                   — Ні за що. Я тобі казала, я цього не зроблю. В мене інший план. — промовила дівчина при піднімаючи голову Дейву. — Ти не рухайся, та менше говори. — наказала принцеса хлопцю. — Тру до мене. — знову покликала через браслет біоробота.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  — Я тут хазяйко. Взяв летючі носилки. — відзвітував робот.                                                                                                                                                                                                                   Дівчина відімкнула кайдани на зап’ястях хлопця й тихенько поклала біля нього. Акуратно почала вмощувати закривавлене тіло Дейва й ремнями фіксувати на носилках. Трійця тихенько направились до чорного виходу з палацу.                                                                                                                                                                                            — Потерпи трохи. У зорельоті дам капсулу для знеболювання. — підходячи до свого літального апарату промовляла Ен Жі.                                                                                                                                                                                                                                                  Через пару хвилин трап зорельота втягнувся в середину. Космічний корабель вийшов на орбіту планети Гія-42.                                                                                                                                                                                                                                                                        — Принцеса Ен Жі просить відкрити захисний екран та надати дозвіл покинути планету. Мета польоту відвідати тітку Су Ло на планеті Мао — 458. — говорила у екран управління дівчина.                                                                                                                                                                                                                                                                                        — Дозвіл надано! Хорошого польоту, принцесо. — почулось з динаміка.                                                                                                                                                                                     — Тру, за штурвал! — скомандувала принцеса роботу, а сама підбігла до Дейва. — Дейв, Дейв продиктуй координати твоєї планети. Не відключайся. — легенько торсала хлопця вона й він при відкрив очі.                                                                                                                                                                                                                                                    — Ти, що задумала? Розумієш, що дороги назад в тебе не буде? — задихаючись та з останніх сил запитував хлопець.                                                                                                                                                                                                                                                              — Розумію, як ніколи. Координати давай поки не втратив свідомість. — нервувала Ен Жі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                      — 458.1515.354. — відповів Дейв та міцно від болю вчепився в зап’ястя дівчині своєю рукою. — Ен Жі, татуювання на моєму плечі, відскануй — це надасть вам безпечний прохід через захисну завісу нашої планети. І ще, запроси на орбіті лікувальний термінал номер 969. Це мій термінал, я там був частим гостем. Вони повинні допомогти. — видавлював з себе слова хлопець стискуючи руку принцеси.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  — Все, заспокойся. Ти головне тримайся. Ми лягли на курс до твоєї планети. Скоро будеш дома. Ти повинен вижити. Що, я дарма ризикнула усім та напоїла снодійним бабусю. Надіюсь вона швидко не прокинеться, та не пошле за нами своїх мисливців. — заспокоювала Дейва Ен Жі та іншою рукою погладжувала його по плечу.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    Зореліт принцеси нісся зі швидкістю світла. Пронизував простір своїм корпусом між планетами та зірками.                                                                                                                                                                                                                                                              — Ен Жі, пообіцяй, що дочекаєшся, коли я трохи підлікуюсь. В мене є до тебе розм... — не договорив Дейв й втратив свідомість.                                                                                                                                                                                                                                  — Дейв! Дейв не відключайся! — кричала Ен Жі. — Тру скільки, ще залишилось? — повернулась до біоробота тривожно запитала принцеса.                                                                                                                                                                                                                        — Хазяйко, ще п’ять хвилин і ми увійдемо в зоряний простір планети Лічу-45. Скануйте татуювання, бо вріжемось в захисник екран зі всієї швидкості. — відповів Тру.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Принцеса зняла з модуля управління сканер та направила на передпліччя хлопця. Червоний промінь пройшов по татуюванню. На екрані висвітилось „Доступ надано! Ласкаво просимо, командир Дейв Сов!“ Зореліт наближався до планети.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    — Я принцеса Ен Жі, прошу вийти на зв’язок лікувальний термінал 969. В мене важко поранений представник клану Дракона. Прошу скерувати на посадку! Дайте місце на посадку! Падлюки! — нервово промовляла та лаялась у портал зв’язку дівчина, їй ніхто не відповідав. — Паскуди! Та чорти б вас взяли! В мене помирає ваша людина! Допоможіть!                                                                                                                                                                                                                                                              — Вітаю! З вами розмовляє командир третього загону мечників клану Дракона, Ден Мун. Ваш зореліт належить альянсу Жнеця. Вам тут зовсім не раді. Але в мене висвітилась інформація, що ви пройшли скрізь захисну браму завдяки моєму другу Дейву Сову. Як це можливо? — доносився чоловічий голос з порталу зв’язку.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       — Як що, Дейв ваш друг, то допоможіть. Він на моєму зорельоті у важкому стані. І як що, йому зараз не нададуть допомогу, то можете попрощатись з ним. Стан критичний. У нього внутрішня кровотеча. — просила Ен Жі.                                                                                                                                                                                                                — Добре! Я зрозумів. Тоді, це зовсім інша справа. Швидко летіть за мною. Вкажу дорогу, і вас пропустять на посадку. — наказав Ден.                                                                                                                                                                                                                        Через три хвилини зореліт принцеси приземлився біля терміналу 969 й відкинув трап. До нього вже мчав у повітрі, на великій швидкості медичний чунь.* Лікарі вхопили летючі ноші з непритомним Дейвом та завели їх до маленького літального апарату. Ен Жі проводжала поглядом чунь, і вже далеко бачила, як він залетів у великі двері скляної будівлі лікувального терміналу. Принцеса присіла на трап і сперлась підборіддям на свою руку. Тру також вийшов та присів біля неї. Небесне світило планети Лічу-45 почало сходити далеко за обрієм та освітлювати маленькими клаптиками все навкруги. Погляду принцеси почав відкриватись чудовий краєвид. Зелені пагорби встеленні свіжою травою. Різноманітні дерева розкинули своє пишне гілля та відкидали химерні тіні навколо себе. Квіти різних кольорів кинулись їй в очі. Такого вона ніколи не бачила. Навіть у снах і мріях Ен Жі, такої чудасії не траплялось. У повітрі пахло вологою та свіжістю ранку.                                                                                                                                                                                     — Тру, як гарно! Ти бачиш! Це неймовірно! Я б тут залишилась. Можливо, це буде моя домівка? — захоплено промовляла дівчина.                                                                                                                                                                                                                             — Було б не погано хазяйко. Назад вам дорога закрита. Ви ж знаєте, по законам вашого клану за зраду, вам світить смертельна кара. Не врятує навіть те, що ви королівської крові. — нагадав принцесі Тру.                                                                                                                                                                                                                                                — Так, ти правий. Я зробила свій вибір. І я чудово розуміла наслідки. Тільки не обмовся Дейву. Йому не потрібно знати. Це мої проблеми. — наказала принцеса прислузі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             — Я могила хазяйко. Ми з вами все переживемо. Я завжди буду поруч та захищу вас. — утішив принцесу Тру.                                                                                                                                                                                                                                                              — Дякую, Тру. Ти тепер мій єдиний друг на всю галактику. — погладила по білявому волоссю робота. — А зараз би, щось поїсти. Припасів ми ніяких у спішці не взяли. Там, бачиш, видніється місто. — показала Ен Жі рукою в ліву сторону. — Підемо через годину туди. Придбаємо їжі та й побачимо, як живуть тут люди. Дуже цікаво.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше