Розділ 29. Спалені мрії

Влас

  Як тільки ми за допомогою сил демона опиняємось на поверхні й видихаємо із полегшенням, на нас очікує неприємний сюрприз заздалегідь заготовлений Пеком. Елі не встигає ступити й кроку, як намертво ціпеніє, а  райдужку її очей затягує непроглядна пітьма. Вони стають такими ж, як у її поневолювача – вугільно-чорними. А це може свідчити тільки про те, що повернулась вона не сама. Я відчуваю зло, яке затаїлось в ній й до цього моменту не давало про себе чути. Мені ледь вистачає сил, щоб не дослухатись до поклику внутрішнього звіра й не накинутись на неї. Дивує те, що я нічого не відчув раніше, коли ще можна було щось зробити.

 Вона починає задихатися, наче хтось міцно тримає її за шию, перекриваючи доступ свіжому повітрю. І я нічим не можу їй допомогти, ба більше, боюсь зробити ще гірше, піддавшись інстинктам мисливця. Елі повільно помирає на моїх очах. Її вбиває зло, про яке ми навіть не підозрювати.

 А коли я переводжу погляд на демона, з ним відбувається щось схоже. Тільки він має більше можливостей цьому протистояти. Намагається боротись із задухою, використовуючи власні демонські сили. Не скажу, що дивлячись на його страждання відчуваю хоч крихту жалості й співчуття, та чітко усвідомлюю, що поки живий він – житиме Елі.

– Я знав, що щось тут не так! – шипить Ері й кожне слово дається йому нестерпно важко. – Пек підселив до неї сутність, яка зробить всю брудну роботу замість нього! Наволоч!

– Зроби щось! Використай власні сили, щоб прогнати те, що засіло в ній!

– З твоєї легкої руки, резерв моїх сил критично низький! – гарчить у відповідь, стримуючи приступи задухи. Та все ж кидається до Елі й підхоплює її за обличчя, спрямовуючи погляд чорних очей на себе.

 Його починає трясти, наче в гарячці. Він заледве тримається на ногах. Не знаю скільки йому ще вдасться протримати її на цьому боці й не віддати у лапи смерті. Я проклинаю себе за власну імпульсивність. Він має рацію, у її смерті буде значна частка моєї вини. Я дозволив звіру всередині взяти гору й тепер розплачуюсь за власну слабкість.

 З полону хаотичних думок й спроб відшукати хоч якийсь вихід, мене вириває останні слова демона, які він викрикує в передсмертній агонії:

– Вкуси її! Це може допомогти.

 Спочатку його слова звучать як повна нісенітниця, та за секунду до мене доходить, що в цьому є логіка і я більше не зволікаючи ні секунди, приймаю подобу звіра й впиваюсь своїми гострими зубами у її плече. Тепла солона рідина розтікається у моїй пащі й мені доводиться докласти максимум зусиль, щоб відірватись від своєї жертви. Елі скрикує від болю й разом з Ері валиться на землю.

 Я повертаю собі людську подобу й боюсь навіть підійти ближче, щоб перевірити чи це спрацювало.

***

 Коли здається, що вороття вже немає й Ері спустошує останні ресурси власних сил, щоб сповільнити наше падіння, я відчуваю різкий поштовх в спину від якого, здається, чую хрускіт власних кісток. Мені запирає дихання й паморочиться в голові від відчуття невагомості. Заплющивши очі, на фоні цього дискомфорту відчуваю дивне тепло, яке розноситься моїм тілом, а після якась невидима сила тягне мене назад, не дозволивши долетіти до дна прірви.

 Повільно розплющивши очі, розмивчасті плями й обриси починають набувати чіткості й за декілька секунд я бачу під собою Ері, який невідривно дивиться мені у вічі. Піддаючись власним емоціям й не замислюючись про наслідки, пристрасно впиваюсь у його губи. Це єдине, що мені хочеться зробити, дивлячись на нього у цю секунду. Я не розумію, що відбувається і де ми знаходимось. Навіть, якщо це чергова ілюзія, яка виникає перед смертю, я хочу нею насолодитись сповна. Ері навіть не намагається відсторонитись й відповідає на поцілунок.

 Ця мить здається мені солодкою вічністю, новою реальністю, в яку потрапили після смерті. Та коли мені вдається відсторонитись й вибратись із солодкого полону, я відчуваю біль у плечі й помічаю ошелешений вираз обличчя Власа. Його погляд спрацьовує, наче електричний струм, який протвережує мою задурманену свідомість. Я усвідомлюю, що з висновками про смерть й солодку вічність трохи поспішила. Краєвид навколо тільки підтверджує моє усвідомлення і я, наче ошпарена зіскакую з Ері, обличчя якого розтягується у зухвалій посмішці. Дідько! Як же соромно!

 – Пробач! – Не знаю кому із них двох призначається моє вибачення: Ері, якого поцілувала першою, чи Власу, який все це бачив. – Це все клятий зв'язок! – знаходжу єдине логічне пояснення власному необдуманому вчинку.

– До речі, хотів тебе привітати. Тепер ти вільна. – Не стираючи зі свого обличчя посмішки, вводить мене в ступор об’єкт моєї секундної, тепер вже необґрунтованої пристрасті.

 Я переводжу свій погляд з Ері на Власа, по обличчю якого не важко прочитати, що наш поцілунок справив на нього незабутнє враження.

– Що це означає?

– Отрута від укусу ярчука не тільки вбила підселену Пеком сутність, а й очистила тебе від зв’язку.

  Я торкаюсь свого плеча, на якому залишилась відмітина від зубів. В це важко повірити, та тепер я можу повернутись до нормального життя. Залишається незрозумілим те, як я змогла подолати межу разом із нечистю. І на це німе запитання Ері дає відповідь швидше, ніж я встигаю його озвучити.

–  Амулет Наї допоміг тобі перетнути межу навіть із сутністю всередині. Вілі було відомо про підступ Пека значно раніше, ніж зрозуміли про це ми. Вона була єдиною, хто відчув зміни в тобі навіть на відстані у два світи. Знала, що без допомоги ти вже не зможеш повернутись, тому передала амулет. Та саме це зіграло Пекові на руку. Він отримав можливість втілити задумане. Клятий виродок все передбачив. І у нього майже вийшло.