Розділ 28. Хитрість Пека

  Відпустивши долоню Власа, зрівнююсь з Ері.

– Що не так? – намагаюсь вивідати причини його занепокоєння.

– Все було аж надто легко. Це зовсім не схоже на Пека. – Спрямовує свій погляд повний сумнівів на мене.

– Просто йому було невідомо про те, що потай від нього ти займався муштруванням його шавок.

– Хотів би я в це вірити, та боюсь, що щось ми таки упустили.

– Ти себе накручуєш. Якби йому стало відомо, що ти повернувся за мною, він би нас не відпустив.

– А я й невпевнений, що нам вдалось від нього втекти. Моє чуття ще жодного разу не підводило. Тільки завдяки йому я досі залишаюсь живим.

–  Ми відійшли на значну відстань від будівлі й ніхто не кинувся нас наздоганяти. А це означає, що до місця мого ув’язнення ніхто не навідався і про мою втечу досі невідомо. А коли це стане явним, ми вже будемо на іншому боці, де він не зможе нас дістати.

– Або він хоче, щоб ми так думали. – Продовжує наполегливо стояти на своєму.

– Якщо нам вдасться знайти твого друга і він допоможе позбутись зв’язку, це вже буде неважливо. Він втратить інтерес до мене й не зможе нашкодити тобі. Ми ж зустрінемось із ним перед моїм поверненням додому як і планували? Чи відкладемо зустріч на більш слушний момент?

– Мій друг вже не зможе нам допомогти. Пек про це потурбувався. Тому мені так важко повірити, що нам вдалось його обхитрувати. В нього завжди є запасний план і він прораховує всі можливі варіанти, щоб бути готовим до будь-яких несподіванок.

 Його слова звучать, наче грім серед ясного неба. Цього я аж ніяк не очікувала. Звідки цей покидьок дізнався про причину нашого прибуття сюди? Наша з Ері спроба виявилась марною, а ризик неоправданим. Тепер навіть якщо вдасться повернутись я все одно залишусь від нього залежною й не факт, що Пек не захоче повернути втрачену можливість. Він переслідуватиме мене ціле життя, щоб зрештою досягти бажаного.

 Занурена у роздуми, не одразу чую запитання Ері, котрому, щоб вивести мене зі стану прострації викликаного його неочікуваною відповіддю, доводиться добряче трусонути мене за плече.

 – Ей! Ти як?! Ти мене чуєш?! Я ж не казав, що немає іншого виходу й тобі доведеться з цим жити!

– Але й не сказав, що він є. ­– Констатую очевидне. – Можна ж було почати із цього й поберегти мою нервову систему, якій й так добряче дісталось за останній час.

– Твоя нервова система й до цього була нестабільною, гірше вже не стане.

І тільки я хочу відкрити рота, щоб висловити йому все, що про нього думаю, він випереджує мене й додає:

– До речі, як твоя рана?

 Цікавиться станом мого здоров’я зовсім не через те, що йому є до цього діло, а щоб змінити тему розмови й не відповідати на мої запитання. І його хитрість спрацьовує на відмінно, приковуючи до мене зайву у цей момент увагу.

– Тебе поранено?! – не може пропустити цього крізь вуха Влас, який йдучи трішки попереду й почувши запитання Ері призупиняється, розвертається до нас й починає шукати очима видимі ушкодження на моєму тілі.

 Одним своїм поглядом хочеться придушити винахідливого засранця, який очікував подібної реакції.

– Це дрібниці! Рана вже майже затягнулась. Ви краще поясніть мені яким чином опинились тут удвох. – спрямовую розмову в інший напрям, використовуючи ту ж хитрість, щоб уникнути розпитувань й дорікань Власа, адже мені зараз не до них. І я навіть не сподівалась, що відповідь на моє запитання відкриє мені очі на ситуацію в цілому.

– Твій демон привалив на поріг Асиного будинку. Геть страх втратив! – вказує на Ері, який до останнього намагався обходити цю тему стороною.

– Навіщо ти це зробив?! – переводжу свій погляд з одного на іншого.

– Я ж не міг дати можливість Пеку від мене так легко позбутись. Я уклав з відьмою невеличку угоду, вигідну обом сторонам.

– А те, що Влас і Есташ могли розірвати тебе на порозі зовсім не бентежило?

– Ти мене явно не дооцінюєш. Від мене не так вже й легко позбутись. Тобі б цього не знати.

– І що ти пообіцяв Асі натомість? – не полишаю спроб вивідати більше.

– Нічого особливого – не бажає вдаватись в деталі й розповідати мені усього.

 І коли я вкотре переводжу свій погляд на Власа, з надією почути відповідь від нього, він також вирішує мене проігнорувати.

– Ви що змовились? Що за таємниця за сімома замками? – обурююсь їхньому мовчанню й додаю після невеличкої паузи: – Гаразд! Не хочете відповідати на це запитання, тоді просвітіть мене в іншому. – Знову дивлюсь на Ері.

– Як тепер розірвати зв'язок? Чи ти плануєш переїхати до мене, щоб я була під вічним наглядом? – одразу намагаюсь вивідати, що він планує робити далі з проблемкою, яка залишається невирішеною.

– Відьма обіцяла допомогти. – Коротко відповідає, але мене його відповідь не влаштовує, бо я розумію, що в цій угоді повинні бути якісь підводні камені. Ася б ніколи не пішла на таке шаленство.

– Чому вона тобі повірила й вирішила піти на твої умови? Це на неї не схоже й суперечить її принципам.