Розділ 26. Керуючись законами

 Це усвідомлення приходить, коли ми помічаємо чоловіка, який стоїть біля величезного панорамного вікна позаду, вдивляючись вдалечінь. І коли він розвертається до нас обличчям, в очах Ері спалахує вогонь, який може спопелити на місці, не залишаючи жодного шансу своєму супротивнику.

 Такого повороту долі ми аж ніяк не очікували. Вона вкотре змогла застати нас зненацька. Як йому вдалось повернутись? Як він зробив це без допомоги віли? Неочікувана поява Пека докорінно все міняє й допомагає зрозуміти, що стало причиною раптового бажання батька негайно побачити Ері й нашого примусового прибуття сюди. Тепер мені й справді не до жартів. Хтозна в якому світлі виставив нас перед ним.

 Я не встигаю оговтатись від одного шоку, як мене наздоганяє інший. На моїх очах Ері втрачає самовладання й, наче дикий звір кидається на брата. Його обличчя змінюється і я вперше бачу його справжнім. Він тільки частково набуває страхітливих рис, та цього достатньо, щоб я заціпеніла, наче фарфорова статуетка.

 Частина його обличчя вкрита такими ж чорними венами, які я бачила у Кастера. Тільки в Ері вони потопають у вогні, який плавно перетікає під його шкірою. Тепер я розумію якою безглуздою була моя спроба врятувати його від полум’я, викликаного закляттям Асі. Хіба можливо врятувати того, хто є причиною цього полум’я. Воно у його крові, в очах, у серці. Воно наповнює його від маківки до кінчиків пальців. Я була надто засліпленою, щоб довіряти власним передчуттям.

– Наволоч! Ніяк не заспокоїшся?! Що цього разу наплів батькові? А я сподівався, що ти здохнеш у світі, яким так хотів володіти! – шипить Ері, поваливши Пека на землю.

 Пек також навіть не намагається приховати свого істинного обличчя, що допомагає мені побачити одну, проте досить важливу відмінність між ними. Частина обличчя Ері досі залишається незмінною, а його брат міняється повністю. Мабуть, завдячуючи саме цьому, він має перевагу.

 – Негайно припиніть! – втручається в суперечку батько, змушуючи скоритись й спрямувати їх погляди на себе.

 Під натиском його владного тону, навіть я не можу відвести своїх очей від нього. Декілька секунд він невідривно дивиться прямо мені в душу, наче намагається відчути наш зв'язок з Ері.

– Бачу, Пек мав рацію і ти таки обзавівся нареченою, якої в тебе поки не може бути. – Звертається до Ері, котрий повертає собі звичну подобу помітивши страх, який застиг в моїх очах.

– Це вийшло випадково і я все виправлю. – Намагається виправдатись перед батьком. А я не розумію, що старий має на увазі й чому Ері не може мати нареченої.

– Ти ж знаєш що очікує на дівчину в такому випадку. – Відповідає на його запевнення, а мені хочеться закричати: «Що ж на мене очікує?! Що не так із цим світом?!

– Дозволь мені все виправити іншим способом. Я позбудусь від неї, обіцяю!

Що значить позбудеться? – важко втримати в собі сплеск емоцій від почутого.

– Тобі відомі наші закони. Ти не маєш права прив’язувати до себе жінок поки старший брат не скористається цим правом першим. В мене залишається тільки один вихід – віддати твою наречену Пекові й нехай він сам вирішує, що з нею робити.

 Від почутого, мені стає зле і я ледь тримаюсь на ватяних ногах. Все навколо стихає і я чую тільки шалений ритм власного серця, яке з шаленою швидкістю летить у прірву відчаю. Цього не може бути! Я не залишусь тут! Я не піду з Пеком! По очах котяться сльози. Які я намагалась тримати в собі, щоб не виказувати своєї слабкості. Хіба ж в природі не виживає сильніший? От і я думала, що приховуючи власні емоції, отримаю шанс вибратись із цього кабінету.

 Крізь затуманену відчаєм свідомість, до мене продираються слова Пека, які звучать все гучніше і гучніше:

– А ідей стосовно твоєї нареченої в мене безліч – зловтішається цей монстр і Ері доводиться докласти максимум зусиль, щоб не кинутись на нього вдруге. – От тільки шкода, що користі від неї немає. Ти б міг, брате, обрати більш слушну на цю роль кандидатуру. Аж соромно за твій вибір – спеціально провокує його ще більше.

 Повільно моя свідомість приходить до тями і я усвідомлюю, що зараз відбувається.

– Ні! Ері, ми ж домовлялись! – з жахом дивлюсь на його байдуже обличчя.

– Я тобі дозволив говорити?! – Всього тільки два кроки й Пек загрозливо нависає наді мною. – Тепер ти моя власність й говоритимеш тільки тоді, коли я дозволю!

– У тебе немає іншого вибору! Ти підеш з моїм братом. – З беземоційним виразом відповідає мені Ері й просто розвертається, щоб покинути кабінет батька, а я дивлюсь йому в слід і не можу повірити, що він мене тут кидає. Він повинен розуміти не гірше за мене, що Пек за першої кращої можливості позбудеться від мене як від зайвого баласту.

 Коли двері за ним зачиняються, я починаю задкувати з надією, що вдасться добігти до виходу швидше, ніж мене наздожене це чудовисько. І мені це вдається. Та відчинивши двері, натикаюсь на кремезну тушу Кастера, який перегороджує мій шлях. Пек повільно прямує за мною й боляче хапає мене за зап’ястя, силоміць тягнучи за собою.

– Як все чудово склалось! Навіть краще, ніж я передбачав.

 Я досі намагаюсь відшукати поглядом постать Ері в коридорі, та його там немає. Він просто пішов. А що очікує на мене далі? Ув’язнення, катівня, чи може смерть, яка стала постійним супутником мого життя? Та яка вже різниця? Я дійшла до тієї точки, після перетину якої вже не повертаються. Хотіла б я помилятись, та все надто очевидне, щоб в цьому сумніватись.