Розділ 23. Тонка грань

  Намагаюсь вирватись із його плеча, та на мої стусани він майже не реагує, та й через рану важко чинити опір, не провокуючи посилення болю.

– Я їду додому! Я не повернусь до тебе! – намагаюсь докричатись до нього, якщо він ще не усвідомив, що повертатись я не налаштована.

– Ти будеш робити те, що я накажу і тепер тобі доведеться відшкодувати мені зіпсовану куртку, інакше додому ти вже не повернешся! Що взагалі на тебе найшло?!! Геть здоровий глузд втратила? Якби тобою не поласували герміти. Ти б просто стекла кров’ю!

– І нехай! Це краще, ніж бути в одному приміщенні з тобою і твоєю дівицею! – не втримуюсь від уїдливого коментаря, стримуючи сльози, які провокує біль у грудях.

 Ері зупиняється, наче складає у своїй голові всі фрагменти в єдину картинку й опускає мене на ноги.

– Ти зараз маєш на увазі Еліну? – запитально вигинає свою брову й дивиться мені прямо в очі.

– Вона мене ледь не вбила, а ти вирішив її повернути, щоб розважитись, поки я приходжу в себе?!!! Не мені судити інтимну сторону твого життя, та я не знаходитимусь з нею під одним дахом!

– Ти що мене ревнуєш, Елі?!

– Ері, світ не обертається навколо тебе! Я не в праві від тебе чогось вимагати, та не дозволю так зі мною поводитись! Поверни мене додому! Я туди більше не повернусь!

– Люба Елі, зауваж, що не я тебе поцілував. Може ти трохи лукавиш і під твоїм гнівом приховується звичайна жіноча ревність, спровокована нашим зв’язком?

– Припини говорити дурниці! Кохайся з ким заманеться, мені байдуже, але не смій витирати об мене ноги! – Я шиплю від різкого болю й ловлюсь за рану. Рука одразу стає червоною від крові. Хитнувшись, встигаю обпертись на байк.

– Шви розійшлись! Тепер доведеться все повторити! – констатує Ері, наче й не чув того, про що я щойно говорила.

– Відведи мене до переходу, я сама про себе подбаю.

– І дати можливість моїм ворогам позбутись від мене?! Поки що ти у статусі моєї нареченої. Хочеш цього чи ні, тому робитимеш те, що я тобі скажу! Ти нікуди не підеш, поки я не впевнюсь, що це не збільшить кількість моїх проблем!

– У тебе вже є наречена! Розважайся із нею, а мене облиш у спокої. Батько, або Ася придумають як все виправити!

– Та ти справжня власниця! А за допомогою батька, або відьми потрібно було звертатись перед тим, як вирішила випустити мене із в’язниці! Я звик самостійно розв'язувати власні проблеми, тим паче якщо від їх вирішення залежить моє життя! Не дратуй мене ще більше і сідай на клятий мотоцикл, якщо не хочеш, щоб я зв’язав тебе, або втихомирив іншим способом! – загрозливо нависає наді мною, не залишаючи мені іншого виходу.

 Цього разу він саджає мене попереду, мабуть, щоб дорогою не знепритомніла, а сам сідає позаду. Бісів джентльмен! Мчить на шаленій швидкості, притримуючи мене руками. Рана пече вогнем й трохи остуджує мій запал. Тепер мені вже байдуже на все, що відбувається навколо. Біль з кожною секундою посилюється, затьмарюючи мій мозок. Декілька разів я ледь не непритомнію прямо на мотоциклі.

 Повернувшись до будинку, він просто підхоплює мене на руки й заносить всередину. Сил пручатись зовсім не залишається. Сльози котяться по моєму гарячому обличчі. Мене починає трясти. Стає байдуже й на те, чи Еліна досі вдома. Ері ставить мене на диван. Хоче стягнути з мене сорочку, та я звідкись знаходжу сили, щоб зупинити його:

– Я сама оброблю рану.

– Елі, не дратуй мене! Ти дозволиш мені зняти цю бісову сорочку! Я й так вже все бачив!

 Я продовжую утримувати рану рукою й він втрачає терпіння, розриваючи її прямо на мені. Намагаюсь прикрити груди руками.

– Забери руки, якщо не хочеш, щоб я зробив це силою!

 Хапаю розірвану сорочку й намагаюсь прикрити нею груди, даючи йому доступ до рани. Він знімає просочені кров’ю бинти.

– Так і думав! Шви розійшлись! – шипить зі злістю.

 Він знову тягне до мене свої химерні інструменти і я більш ніж впевнена, що цього разу не буде мене присипляти, щоб іншого разу мені не захотілось знову все зіпсувати. Так і є. Він вставляє нитку в голку й нахиляється до рани. А коли встромляє її мені під шкіру, я сіпаюсь від болю.

– Не подобається?! – спрямовує свій погляд на моє мокре від сліз обличчя. – Сама винна! Не потрібно було демонструвати свій кепський характер!

– Просто облиш мене! – сльози мимоволі стікають по обличчю.

– Елі, що з тобою відбувається?

– Мені просто гидко, що ти повернув її після того, як вона мене ледь не вбила.

– Значить, ти готова замінити її? Я правильно зрозумів? Ти зможеш дати мені те, що дає вона? – з викликом дивиться на мене.

– Ти геть з глузду з’їхав? Що ти собі дозволяєш?

– Після поцілунку, яким ти тільки скріпила наш зв’язок, мені стало важче себе контролювати. Ти хочеш опинитись на її місці?

– Ні! Звичайно, ні!

– Тому доведеться обирати. Або ти добровільно починаєш виконувати її роль, навічно залишаючись тут, стаючи повноправною дружиною, або доведеться змиритись, щоб я, бува, не накинувся на тебе проти твоєї волі. Твій поцілунок спрацював, наче спусковий гачок. Тепер чим більше часу ми проводитимемо поряд, тим важче ставатиме себе контролювати. Вчора так і сталось. Чи потрібно було скористатись твоєю відключкою?