Розділ 21. В гостях у Ері

 Ері звільняє свою руку з моєї долоні й ставить її на моє плече, притягуючи ближче до себе.

– Вгамуй свої емоції, бо вони, наче магніт для них – шепоче мені на вухо. – Подивись на мене! – бере за підборіддя й спрямовує мій нажаханий погляд на себе. – Я ж казав, що ми тут ненадовго. Потерпи трохи. Це потрібно для справи. Поряд зі мною тобі нічого не загрожує – повторює знову, наче мантру.

– Гаразд. – Судомно трясу головою і боюсь, що він забере свою руку з мого плеча, та Ері продовжує міцно мене утримувати біля себе.

 Його близькість заспокоює, допомагає впоратись із задухою й приступами паніки, які продовжують накочувати хвилями. Я просто намагаюсь не дивитись перед собою, довіривши йому мене вести.

 Коли ми підходимо під одну з сотні схожих будівель, він випускає мене зі своїх обіймів й розвертається  обличчям до мене.

– Зачекай на мене тут.

– Ні! Не залишай мене на одинці – Ловлю його за руку, та зустрівшись із ним поглядами – повільно відпускаю.

– Зараз ти в повній безпеці. Ти на закритій території. Тут знаходиться той, хто може нам допомогти. Тобі не можна піти зі мною, та я швидко.

 Поглянувши навкруги, й справді помічаю, що тут немає ані душі, та все одно ховаюсь в одному із закутків, щоб не стовбичити прямісінько перед будинком на відкритій території. Разом із відсутністю Ері повертається страх, який змушує тремтіти усім тілом й вдивлятись в темряву, куди він увійшов з надією очікуючи коли він повернеться. Довго чекати не доводиться. Лаючись собі під ніс, він дозволяє зрозуміти, що щось пішло не за планом і мені це не подобається.

– Що не так? – Виходжу зі свого сховку.

– Нам доведеться затриматись на довше, ніж я очікував. – Ошелешує мене цією жахливою новиною.

– Скажи, що ти жартуєш! Я не витримаю тут ані хвилини більше! – ловлю його за куртку, та по виразу його обличчя розумію, що він цілком серйозно. – Навіть два дні це надто довго.

– А якщо скажу, що покажу тобі свою колекцію мотоциклів? – з легкою посмішкою дивиться мені у вічі.

– Серйозно? – з подивом дивлюсь на нього. – Ти знаєш чим зацікавити жінку. – Якби мені не хотілось повернутись додому, та я розумію, що сьогодні цього не станеться і в будь-якому випадку доведеться пристати на його пропозицію. Лукавити не буду, йому таки вдалось мене зачепити.

– Так і знав. – Лукаво посміхається, помітивши мою щиру зацікавленість. – Я зазвичай не люблю приводити дівчат у своє лігво, та для нареченої зроблю виняток.

– Я не твоя наречена і ніколи про це не забувай!

– Поки не зітреться моя мітка – ти належиш мені. – Підходить на небезпечно близьку відстань.

 Декілька секунд не зводить свого проникного погляду, наче рахує удари мого серця, а після відсторонюється, дозволивши мені видихнути із полегшенням. Цей клятий зв’язок змушує дивитись на нього, наче на ласий шматок пирога. Він зло і саме через нього я опинилась у такій складній ситуації, так чому ж мене продовжує тягнути до нього, наче магнітом. Я все це усвідомлюю, та нічого не можу зробити. Відчуття сильніші за здоровий глузд.

– Це мине. – Змушує здригнутись від його слів.

– Що мине? – Невже я сказала це в голос? – Звідки ти знаєш про що я думаю? Тільки не кажи, що ти досі можеш чути мої думки! – затамувавши дихання чекаю на його відповідь і надіюсь, що він не підтвердить мої побоювання, адже не хочеться, щоб він міг зчитувати мене у такому нестабільному стані. Зараз я не можу контролювати власні думки й відчуття.

– Ти сама дозволяєш мені це робити.

– Що це означає?

– У моєму світі чоловік може зчитувати думки нареченої, якщо вона не проти.

– Я проти! Я не давала своєї згоди на це!

– Ти сама собі перечиш. Хто ж щойно хотів мене поцілувати?

– Це нічого не означає! І тим паче не дозволяє тобі підслуховувати мої думки!

– Щоб заборонити зчитувати свої думки, ти повинна припинити про мене думати й бажати мене!

– Я тебе не бажаю! – брешу більшою мірою собі, бо він і так зчитує мене, наче відкриту книгу.

– Знову брехня! Та не хвилюйся, більшою мірою це наслідки нашого зв’язку і поки…

 Він не встигає договорити, як я впиваюсь у його губи пристрасним поцілунком, наче спраглий до склянки прохолодного напою. Я ще ніколи нікого не цілувала з таким шаленством. Здається, що час зупиняється й розпочинає зворотний відлік. В голові паморочиться від його запаху. Коли змушую себе відсторонитись й сором’язливо опускаю очі, він ще деякий час мовчить. Навколо нас повисає гнітюча тиша, а повітря наелектризовується, й здається, що його розряди проходять моїм тілом.

– Пробач… Все вийшло само собою. Я не знаю, що на мене найшло. Що ти хотів сказати? – даю можливість йому договорити, щоб якомога швидше позбутись незручного моменту.

– Я хотів сказати, що твої відчуття є наслідком нашого зв’язку і поки ми не скріпимо все це поцілунком, маємо можливість це контролювати. Мали можливість, поки ти мене не випередила. – уточняє після невеличкої паузи – Елі, Елі, ти щойно ускладнила наше становище ще більше. – Продовжує пропалювати мене своїм зацікавленим поглядом. – Ходімо! Краще якомога швидше все виправити, поки не стало надто пізно.