Розділ 19. Вимушена мандрівка

  Ері кілька секунд мовчки сканує мене темрявою своїх очей. І здається, я вже починаю до цього звикати. Мене більше не лякає та чорна безодня, в яку вони намагаються мене затягнути. А може я в ній вже по самі вуха. Він, не розриваючи зорового контакту, намагається підготувати мене до вимушеної мандрівки чужим для мене світом.

– Елі, ти повинна слухати й робити все, що я тобі скажу, інакше обоє пожалкуємо, що з’явились на світ. Я тебе вже попереджав, що в моєму звичному середовищі зовсім інші правила й закони. Запам’ятай, а ще краще, запиши, щоб бува, не забути: Ти мовчиш – я говорю, я наказую – ти робиш, без будь-яких заперечень! Візьмешся щось мені доказувати перед свідками – помремо, як справжнє закохане подружжя в один день, тому тримай язика за зубами, забудь, що вмієш говорити. – З його лекції, розумію, що він й сам не в захваті від цієї ідеї, та іншого вибору просто не має.

– Та зрозуміла я.  Моя балакучість ніщо в порівнянні з твоїм вмінням так красномовно її описати. – Бурчу у відповідь.

– Якби не знав – не говорив би! Мав достатньо часу, щоб в цьому переконатись. Тепер візьми мене за руку. – Протягує свою долоню й очікує, не зводячи свого зосередженого погляду. – Час звідси вшиватись, поки є ще така можливість.

 Я роблю те, що він каже і прокидаюсь у ліжку у своїй кімнаті, міцно утримуючи його долоню. Він просто лежить збоку. Я безмежно щаслива, що повернулась і перед очима не маячить депресивний сірий колір чотирьох стін. Тепер напевно, ніколи не зможу нормально сприймати цей колір. Я повертаю голову до Ері й вперше бачу його не як звичайний образ, або марення уві сні, а в подобі  чоловіка із плоті й крові. З вигляду не скажеш, що він чимось вирізняється серед інших представників мого світу. Та це аж ніяк не означає, що так і є. Як би я не намагалась відшукати у ньому щось людське, цього просто в ньому немає. Він бачить все, що відбувається з власної точки зору, під своїм кутом.

– Незвично тебе бачити в житті. Ти…

– Справжній красень? – закінчує думку замість мене й переводить свій погляд зі стелі моєї кімнати на мене. Самовпевненості йому не позичати.

– З цим не посперечаєшся, але я вже добре засвоїла, що обгортка може бути оманливою, а у твоєму випадку – смертельно небезпечною.

– Але тебе все одно тягне до мене, навіть не зважаючи на очевидні речі.

– Після того, що ти змусив мене пережити, я б не була такою впевненою. Я просто хочу нарешті позбутись цієї параноїдальної залежності й забути про тебе, як про страшний сон. Сподіваюсь в цьому ти мене підтримаєш.

– Приведи себе в норму. На тебе важко дивитись. І якомога швидше! Не слід відтягувати неминуче. Сьогодні ми з тобою розпрощаємось і чим швидше це станеться, тим краще для обох нас.

– Сподіваюсь, ти не з батьками мене ведеш знайомитись.

– Судячи з реакції Пека на твою скромну персону, краще цього не робити.

– Думала, що мені з братом не поталанило, та на фоні Пека, він виглядає справжнім янголом. – В цей момент до мене доходить, що Ері міг встигнути помститись батькові і я різко підводжусь на ноги й намагаюсь відшукати свій смартфон, щоб якомога швидше зв’язатись із ним. Ері тільки спостерігає за мною, не поспішаючи покидати моє ліжко.

– Розслабся! Я ще не мав часу на помсту. Залишу її на десерт. – Здогадався чому я так заметушилась. Та вірити йому стає дедалі важче. Він й справді ніколи мені не брехав, та все ж навіть це не заважало йому неодноразово розставляти пастки в які я завжди потрапляла.

Тому я все одно знаходжу смартфон й набираю номер батька.

– Елі! Що ти знову твориш?! Навіщо викрала мотоцикл?! Чудом твій зв'язок з ним розвіявся, а ти далі вперто не хочеш думати своєю головою! Все може повернутись! Не вірю я, що все так легко обійшлось! Та й Пек може піти твоїм слідом, щоб довести розпочате! Мотоцикл потрібно знищити і крапка! – не встигаю й слова промовити, як батько починає мене вичитувати, наче малу дитину. Не знаю, як він про це довідався, адже Влас запевняв, що вони нічого йому не казали. Та тепер я переконуюсь, що Ері мав рацію і якби я поїхала до нього, то вже б сиділа під замком. Та судячи з його слів, батькові не відомо про нюанси зі зв’язком. І це дарує мені трохи часу.

– Я обов’язково все тобі поясню, та зараз не найкращий час для цього. – Окидаю поглядом зосередженого на нашій розмові Ері. Знаю, що він не дозволить мені попередити батька про майбутню небезпеку, та я все-таки роблю спробу. – Тату, ти у великій небезпе… – Я не встигаю договорити, як Ері вириває із моїх рук телефон й жбурляє його об стіну.

– А цього краще не робити, якщо не хочеш повернутись туди, звідки я тебе витягнув, або залишитись у місці до якого плануємо навідатись! Я вже починаю жалкувати, що не залишив тебе помирати в мотоциклі. Ти повинна усвідомити, що коли утнеш подібне у моєму світі – більше ніколи звідти не повернешся! Тепер йди! У тебе десять хвилин, щоб зібратись! – вказує мені на двері.

 Я мовчки йду до ванної під пильним розсердженим поглядом хлопця. Коли приводжу себе в норму, Ері вже чекає мене за кермом мого, точніше нашого мотоцикла. Я навіть на декілька хвилин втрачаю дар мови, зауважуючи як гармонійно він виглядає на байку. Вперше за своє життя я звертаю свою увагу не тільки на транспорт, а й на його кермувальника.

– І як мені тепер тебе називати? – запитую, відволікаючи його увагу від мого німого захоплення.