Розділ 18. Плата за прийняте рішення

– Що ви хочете від мене? Хочеш почути, що тепер я шукаю з ним зустрічей? Що не можу жити нормальним життям, що стала залежною від його голосу? – кожне моє слово сповнене відчаєм, а власний голос тремтить й зривається від нестримних сліз. Влас добився того, на що був націлений. Нарешті він почув від мене правду. І це була не відповідь на його запитання, а крик душі.

 Я присідаю на диван й намагаюсь взяти себе в руки.

– Ася здогадалась який саме зв'язок наклала сутність із твого мотоцикла.

– Якщо вам відомо про наслідки, значить ви вже знаєте, що допомогти нічим не зможете.

– Ася знайде вихід. Він повинен бути, просто ми ще його не бачимо.

– Мій батько вже в курсі?

– Ні! Вона нічого йому не казала. Про те, що ти забрала мотоцикл також. Він думає, що байк досі знаходиться в нас. Ти повинна повернутись.

– Ні! Пробач, я залишусь вдома. – Заперечно мотаю головою, наче її заклинило.

– Тобі не можна залишатись на одинці.

– Я не буду сама. У мене є Тео, а ще Дей і Мая. Дякую, що приїхав, та тобі вже час. Мені потрібно повернутись на роботу. Не може Тео постійно мене прикривати. Якщо мені доведеться з цим жити, значить потрібно з чогось починати. У галереї я не буду на одинці.

– Періодично я навідуватимусь, хочеш ти цього, чи – ні. – Він бере книгу і йде.

 Знаю, що поводжу себе негарно стосовно Власа, та мені потрібно терміново його спровадити. Зараз він нічим мені не допоможе. Своєю присутністю тільки відтягує неминуче, забирає час який я планувала провести на самоті в роздумах про можливі шляхи розв'язання своєї проблеми. Я повинна зробити нелегкий вибір, від якого залежатиме моє майбутнє. Що обрати між безрезультатним вмовлянням батька зняти прокляття, або ризиком втратити власну душу. Ні один з варіантів мене не влаштовує, та із двох зол потрібно обрати менше. В моєму випадку кращим здається перший варіант, та чи насправді це так? Переконую себе, що повинна спочатку хоча б спробувати поговорити з ним. Та Ері все ж вдається посіяти в моєму серці зерно сумнівів і страху. Я знаю, що туди поїду мотоциклом, та не впевнена, що зможу ним повернутись. Швидше за все, батько вкотре шукатиме обхідні шляхи, яких просто немає. Він знову посадить мене під замок й не стане навіть слухати. Все це я вже проходила.

 Я довго вагаюсь перед тим, як наважитись на серйозний крок. Навіть зараз йдучи до гаража я не впевнена, що все роблю правильно. Сідаю на мотоцикл і намагаюсь покликати Ері. Більш ніж впевнена, що він мене неодмінно почує. Знаю, що чув й раніше, та тоді просто ігнорував, поки я з допомогою закляття, силоміць не змусила його зі мною поговорити. Тепер в його інтересах відгукнутись. Він чекав цього, чекав мого приходу.

– Ері, я готова загадати бажання – випалюю на одному диханні, щоб не передумати.

– Повтори, бо я не розчув – звучить його іронічний голос.

– Я хочу, щоб ти звільнився. – Невпевнено промовляю, усвідомлюючи, що вороття вже немає. Якщо я зараз роблю велику помилку, вона стане останньою в моєму житті.

 Разом із бажанням, яке я проговорюю в голос, моя свідомість затьмарюється, а коли я знову приходжу до тями, опиняюсь у невідомому мені місці. Навколо тільки чотири сірих стіни й старе ліжко, на якому я прокидаюсь. Ця кімната не має вікон і схожа на якийсь підвал, чи камеру. Дивує те, що при повній відсутності штучного чи природного освітлення, в ній не панує темрява. Страх повільно розливається тілом, вкриваючи його сиротами. Я не можу зрозуміти як сюди потрапила і що це за місце.

– Ері, Ері!!! – Волаю на всю кімнату, та він мені не відповідає.

 Починаю бігати від стіни до стіни, в надії відшукати якийсь прихований вихід. Повинен же він тут бути! Та з жахом усвідомлюю, що його немає. Це якась чортівня! Починаю в хронологічному порядку пригадувати те, що зі мною відбувалось до того, як я сюди потрапила, аналізую деталі, та це не допомагає. Жодних припущень. Дивлюсь на свої руки, які тремтять з такою силою, що навіть дивитись на це важко.

– Ері! Відгукнись! Ти мені потрібен! – ловлюсь за останню надію і він приходить, як ні в чому не бувало.

Стоїть в одному із кутів цього замкнутого середовища й просто дивиться. І мені не подобається його погляд. Він приховує в собі небезпеку, правду, від якої мороз по шкірі.

– Ері, що відбувається? Де я? Як я сюди потрапила? – підводжусь із ліжка й прямую ближче до нього, вимагаючи негайної відповіді.

– Ти загадала бажання. Я його виконав. Тепер я вільний, а ти зайняла моє місце.

– Ні! Ти не говорив, що так буде! Я не погоджувалась на це! – кров холоне в жилах від жаху і від того, що можу зараз почути. Я довірилась йому, а він вкотре обвів мене навколо пальця.

– Не говорив, бо знав, що не погодишся. Та не хвилюйся, тут принаймні ти не збожеволієш від того, що мене не буде поруч.

– Та збожеволію від страху. Ти не можеш так зі мною вчинити! Ти не можеш залишити мене тут!

– А я, завдяки твоєму таткові, просидів тут не один місяць. Та тепер у мене є можливість віддячити йому за це.

– Ні, Ері! Я не винна в тому, що з тобою сталось!

– Твоя вина вже у тому, що ти його донька.