Розділ 15. Пек

 Після розмови з батьком, Марк прямує в невідомому напрямку, а він приєднується до нас.

– Як ти? – Цікавиться, не приховуючи власного хвилювання за мій стан.

– Не дуже. В грудях досі пече.

– Це моя провина. Через мене ти ледь не втонула. Я надто поспішав. Не дослідивши достатньо природу вашого зв’язку, пішов на ризиковані дії, які ледь не спровокували твою загибель. Пробач мені, сонечко! Ми негайно все виправимо. Я не повинен був керуватись емоціями й страхом. Обіцяю, що такого не повториться.

– Я ж попереджала, що він так просто не відпустить. – Намагаюсь зробити все можливе, щоб батько усвідомив якими серйозними могли бути наслідки його помилки й впертості. Він не побажав прислухатись до мене й за це вкотре змушена була заплатити саме я.

– Ми з Марком знайдемо інший спосіб, щоб тобі допомогти.

 Ще б пак! Особливо Марк! – Ледь стримуюсь, щоб не озвучити те, що крутиться у мене на язиці.

– Тату, а якщо ви помилялися й істота, яку ув’язнили у мотоциклі прийшла у наш світ, не для того, щоб помститись? – не знаю навіщо я це запитую. Запитання саме зривається з моїх вуст. Мабуть, я надто довго часу проводжу з Ері. Називати його істотою також якось негарно, та мені доводиться, щоб приховати від батька власну думку на цей рахунок.

– Вони ніколи не приходять просто так! Повинна бути причина! І вона криється зовсім не в цікавості до нашого світу! Він – монстр!

– Так, ти маєш рацію. – Погоджуюсь тільки для того, щоб батько і Тео припинили дивитись на мене, наче на божевільну. В мене вже й справді дах їде, якщо я досі шукаю виправдання діям Ері.

 Залишок ночі заснути вже не виходить. Шарахаюсь від кожного звуку в будинку, або за вікном. Знаю, що Тео також у цій кімнаті на сусідньому ліжку, та страх не відпускає. Боюсь, що не впораюсь і хтось вкотре спробує позбутись від мене поки я сплю. Як то кажуть: Манія переслідування в дії. Тільки моя параноя не така вже й надумана. Та й коли людина буває більш незахищеною, як не під час сну. Думки одна за одною крадуть в мене будь-який шанс зімкнути очі хоч на секундочку.

 Та разом із ними приходить усвідомлення того, що якщо я торкнулась байка й навіть розмовляла з Ері на дні озера, значить закляття спало. Але чому ж тоді Ері досі не промовив жодного слова? Це на нього зовсім не схоже. Чи батько зрозумів, що дія накладеного бар’єра  впала й придумав щось новеньке?

– Ері, ти мене чуєш? – Намагаюсь перевірити власні припущення на практиці. Та те, що відбувається далі, змушує мене зіскочити з ліжка й пронизує моє тіло дрібним тремтінням. Мені відповідають, та голос, який звучить у мене в голові йому не належить.

– Ері?! Що за собача кличка?! Він дозволяє так себе називати, чи у вас такі збочені ігри?!

– Хто ти?! – Не можу нічого зрозуміти й намагаюсь розбудити Тео, котрий зовсім не реагує на мої дотики.

– Нічого не вийде, люба! Бідолашний так зморився, що геть не чує тебе. Можеш навіть кричати. Тобі ніхто не допоможе.

 І я довго не думаючи починаю волати ім’я Тео, потім кликати батька й навіть Марка, в надії, що хоч хтось відгукнеться. Та цього не стається, як і попереджав незнайомий голос.

– Що ти з ними зробив?! – паніка поступово заволодіває кожною клітинкою мого тіла. Ще цього мені не вистачало для повноти «щастя». Я розумію, що не можу позбутись від цього голосу, навіть, якби дуже цього хотіла. Це я вже проходила з Ері. Але з ним у мене зв’язок, який я встановила, купуючи мотоцикл, а тут якась чортівня відбувається. Як йому вдалось пробратись мені в голову?! Чи сутності із потойбіччя вирішили влаштувати у ній вечірку?!

– Як шкода, що я не можу прочитати твої думки. Твій Ері добряче постарався, щоб окрім нього ніхто інший не отримав владу над свідомістю його нареченої.

– Нареченої?!!! Що ти верзеш?!!! Яка наречена?!!! – Слова незнайомого голосу спрацьовують, наче шокова терапія. Що за маячня?!!!

 Чому він взагалі вирішив, що я його наречена?

– Він тобі нічого не сказав?! Не повідомив, що тепер ти повністю у його владі й тільки він вирішуватиме твою подальшу долю? Не промовився й словом, що без нього тобі тепер не жити? – відкрито насміхається з моєї дитячої наївності.

 А мені, напрочуд, зовсім не до сміху. Що ще він від мене приховав? Про що вирішив змовчати?

– Як це на нього схоже! – Продовжує насміхатись й провокувати.

– Що за дурниці?! А якби на клятий мотоцикл всівся здоровенний мужлай, йому б також довелось приміряти на себе роль нареченої?! – все це звучить й справді як повна нісенітниця. В цьому немає жодної логіки. Ері не міг знати, що саме я куплю байк із сюрпризом.

– Дотепно! Було б цікаво подивитись на все це збоку. Та змушений тебе розчарувати. Це так не працює. Зв'язок встановлюється не заздалегідь, а тільки у слушний момент. Якби байк купив хтось інший, то й методи боротьби за свободу були б іншими. Проте не такими дієвими. Можна сказати, що йому з тобою поталанило. Цей зв'язок вирізняться з-поміж подібних своєю міцністю й незламністю. На нього важко повпливати й тим паче розірвати, поки цього не захоче сам Ері. Ідеальний вибір. Тільки у всьому цьому є один крихітний нюанс, який зможу використати на свою користь. Я не дозволю йому звільнитись і ти мені в цьому допоможеш!