Розділ 14. Недоброзичливець

 Разом із цим випадковим дотиком, відчуваю, що знову можу дихати. Здається, що вода, яка потрапила до легень просто випаровується і я знову можу рухатись, та виплисти на поверхню мені не вдається. Як тільки я віддаляюсь від Ері, знову починаю задихатись. Повернувшись, помічаю його. Він сидить, припершись до байка спиною. Не знаю як йому це вдається, та факт залишається фактом. Його чорне волосся куйовдить вода, та це йому зовсім не заважає. Я намагаюсь повторити його фокус, та не можу втриматись поряд, поки він мовчки не простягає мені своєї руки. Тільки, торкнувшись його пальців, я можу присісти поряд.

– Що відбувається? – намагаюсь спілкуватись з ним телепатично.

– Ми з тобою на дні озера. Якби ти не торкнулась мотоцикла – це б був кінець! Кінець нам обом!

– Це ти зробив?

– Що саме? Штовхнув тебе в озеро? – обертається й дивиться на мене. А після, не дочекавшись моєї ствердної відповіді, продовжує говорити. – До озера тебе привів наш зв’язок. Твій батько викинув мотоцикл у водойму, спробувавши таким чином позбутись від мене, та не врахував, що разом зі мною сюди потягне й тебе. Я ж казав, що ми міцно пов’язані. Намагаючись причинити муки мені – він знущається з власної доньки. Не заздрю я тобі. Його нікчемні спроби роблять тільки гірше. Я не жартував, коли казав, що якщо зникну – ти відправишся слідом, та одну важливу деталь я таки упустив:  коли помреш ти – не стане й мене.

– Але навіщо ти мені це говориш? – важко повірити, що він в цьому зізнався.

– Зв'язок тільки привів тебе до озера, а хто ж жбурнув у воду? Це питання залишається відкритим. Хтось здогадався, що твоя смерть допоможе позбутись від мене раз і назавжди.

– Цього не може бути! Це зробив ти! Ти знову намагаєшся маніпулювати мною.

– Діло твоє. Якщо така правда влаштовує тебе більше – нехай так і буде. Та, тоді поясни мені, чому ти не бачила мене, поки не торкнулась мотоцикла? – вичікувально дивиться на мене, поки на моєму обличчі не з’являються потрібні йому емоції. – Бінго! Наш зв'язок був втрачений через закляття і зміг відновитись тільки після твого дотику. З всього цього випливає, що змусити тебе до чогось, а тим паче жбурнути у воду мені заважала магія. Та ти вже й сама це усвідомила, просто боїшся собі в цьому зізнатись.

– Минулого разу тобі вдалось обійти її й змусити мене повірити у те, що гориш.

– Це були прості образи навіяні через сон, а зараз ти фізично прийшла на міст під дією поклику, наче сновида.

 Його аргументи звучать достатньо переконливо, щоб просто заплющити на них очі й проігнорувати. Якщо він говорить правду, значить, хтось спробував скористатись моєю слабкістю у власних цілях. Стає моторошно від усвідомлення, що цей хтось, швидше за все, зараз знаходиться в будинку й вдає невинну овечку. Я здогадуюсь хто б це міг бути, але доказів у мене нема, тому й звинувачення мої будуть безпідставними.

– Ері, я не хочу помирати. – Починаю виливати перед ним душу. Зараз він єдиний хто може мене просто вислухати й не осуджувати.

– А я просто хочу свободи. Ми обоє заручники обставин. – Не боїться озвучити власних бажань. І це звучить так щиро, що слова батька про помсту за Пека звучать, наче повна нісенітниця.

– Що буде, якщо мотоцикл залишиться на дні озера?

– Тебе й надалі тягтиме сюди.

 Ще ніколи раніше я не чула, що можна плакати під водою, та мені здається, навіть це під силу. Добре, що моїх сліз не видно. Не хочеться плакатись в жилетку своєму поневолювачу. Та він все одно відчуває мої сльози, бо повертається обличчям до мене й дивиться прямісінько в очі.

– Це не допоможе. Не знаю, що ти хочеш приховати більше: сльози, вважаючи їх своєю слабкістю, чи відчуття приреченості, яким сповнена з маківки й до кінчиків пальців. Та це марна справа, адже ти ж прекрасно знаєш, що я відчуваю кожну твою емоцію. Поки ти поряд, можеш не боятись за власне життя, адже я зроблю все, що від мене залежить, щоб вберегти нас обох. Та обриваючи наш зв’язок, це завдання автоматично звалюється на тебе і я не впевнений, що ти з ним впораєшся. Тобі краще замислитись над цим і вирішити, хто для тебе зараз становить більшу загрозу: я, чи невідомий, який не замислюючись пожертвує твоїм життям за для вселенського блага, або ж власних амбіцій.

– Яка тепер вже різниця? Ми застрягли на дні озера.

– Я таки застряг, а от ти – не зовсім. Я можу допомогти, та май на увазі, що наш зв'язок знову притягне тебе до цього клятого озера і тобі доведеться пережити все вдруге. Відчуття – не з приємних.

Він продовжує дивитись на мене своїми чорними очима з легкою подобою усмішки.

– Просто заплющ очі й уяви, як підіймаєшся на поверхню озера, як ступаєш на міст босими ногами, як твої легені наповнюються життєдайним повітрям, а кров розносить його венами.

 Його голос звучить, наче уві сні із кожним новим словом все тихіше й тихіше, повільно переходить у шепіт, який так схожий із шепотом води довкола. Всі ці звуки зливаються в моїй голові і я розплющую очі вже на містку, намагаючись звільнити власні легені від води, яка в них потрапила. Вона обпалює мої груди й гортань, провокуючи кашель, який чергується із жадібними ковтками повітря. Я вся промокла до нитки. З одягу скапує волога й при контакті із повітрям віддає дрібним тремтінням тіла. Як же холодно!