Розділ 12. Засідка

 Я навіть не помічаю, як хлопець опиняється позаду. Здається, я тільки кліпнула, та цього часу виявляється достатньо, щоб ще один мій крок назад втиснув мої плечі у його широкі міцні груди. Різко розвертаюсь й постаю перед прицілом його обуреного погляду.

– Може досить гратись зі мною?! Навіщо ти торкнулась клятого мотоцикла, коли могла просто втекти у ліс?!

– Ти зараз серйозно?!! Від відьми й пекельних псів?! Вночі у лісі?! Тобі за лічені хвилини вдалось наздогнати байк, який мчав на шаленій швидкості.

– Але ж ти не цим керувалась?! Чи не так? Що ти бачила уві сні? Він знайшов спосіб з тобою зв’язатись?

– Розумний песик! – плескає в долоні Ері.

– Я з усім розберусь сама! Вашої допомоги не просила! – кричу у відповідь й намагаюсь ігнорувати голос у власній голові. Та легше подумати, ніж зробити.

– Ти підеш зі мною! – голосом, який не терпить заперечень говорить Влас.

– Нізащо!!! Ти не кращий за мого поневолювача!!! Це ж ти був тієї ночі? Що б було зі мною, якби ти наздогнав?

– Якби я хотів тебе наздогнати – я б це зробив без жодних перешкод. Думаєш мене б зупинило озеро? Не дивись так на мене! Я знав де ти ховалась! Тебе видавав страх. Та, саме він, допоміг усвідомити, що ти не належиш до світу надприродного, а тільки полонянка однієї із пекельних сутностей. Тепер я хочу почути відповідь на своє запитання: Як йому вдалось переконати тебе піти на цей необдуманий крок?

– За нього це зробив мій батько! Ти ж, мабуть, вже в курсі, що він виявився тим самим славнозвісним відьмаком, котрий заварив всю цю кашу й змусив власну доньку за це розплачуватись.

– Мене не було при розмові. Нас з братом ввічливо попросили покинути село, щоб ми, бува, не роздерли відьмака на шматки. Ася встигла у двох словах розповісти головне, та всіх подробиць цієї зустрічі мені не відомо.

– Тому ти не маєш жодного права звинувачувати мене у втечі!

– Я не звинувачую тебе ні в чому, просто намагаюсь допомогти вибратись із халепи.

– Чому всі все вирішують за мене?! Може я не хочу, щоб мене рятували?! Облиште мене в спокої! Повертайся до своїх і скажи, що я не повернусь!

– Елі, я не посланець, а виконавець! Розсилкою повідомлень займається поштове відділення! Хіба ти не знаєш, що втечею проблем не вирішити?!

– Ще один! А як вирішують?! Скажеш просто сидіти під замком й чекати поки ви щось придумаєте?! Краще спробую з усім розібратись самостійно!

– Я вам не заважаю? ­– уїдливий коментар Ері трохи остуджує мій запал й змушує пригадати, що окрім мене й Власа все це скиглення чує й він.

– Пропоную повернутись до хижі, так би мовити, на нейтральну територію, щоб обдумати наступні дії. Та й там я знайду в що передягтись. Не звик стояти перед дівчиною в такому вигляді. – Пропозиція Власа повертає мене до реальності й тільки тепер я звертаю увагу на те, що він досі повністю оголений.

– Прикрийся чимось! – намагаюсь не опускати погляду нижче рівня його грудей, які знаходяться на рівні моїх очей. – А то ще звикну! – вже зовсім пошепки бурчу собі під ніс.

– Та наша Елі – пустунка! – не залишає можливості вставити своїх п’ять копійок Ері.

– Де гарантії, що повернення до хижі – не ваша майстерно спланована засідка, де на нас вже очікуватимуть інші? – ігнорую голос й звертаюсь до Власа.

– Молодець! Гарно підмітила! Час проведений зі мною добре позначився на твоєму інстинкті самозбереження! – перш ніж встигає відповісти Влас, за нього це вкотре робить Ері.

– А у тебе є вибір? Тобі доведеться повірити мені на слово. Ніхто поки не знає, що саме мені вдалось тебе відшукати першим.

– Вибір завжди є, тим паче досвід показує, що довіряти сумнівним особам чоловічої статі – себе не поважати. Я можу просто поїхати далі!

– Не можеш! – майже водночас викрикують обоє.

– Ви що змовились!? Як же я хочу, щоб все це божевілля нарешті закінчилось! – обурююсь, усвідомлюючи, що в даній ситуації повністю безсила. Навіть, якби Влас мене відпустив і дозволив поїхати, Ері б не зрушив з місця. Якесь замкнуте коло. Доводиться погодитись й спробувати відшукати інші обхідні шляхи.

 До хижі добираємось за лічені хвилини. Ері вирішує познущатись з Власа й влаштувати йому пекельні перегони, випробовуючи його на міцність. Витискає повний газ, змушуючи наздоганяти у тілі звіра. Збоку все це виглядає, наче моїх рук справа, та це мене зовсім не засмучує. Навіть навпаки – хочеться хоч трішечки помститись за жах, якого він на мене нагнав заздалегідь, утримуючи своїми кремезними лапами.

 Спостерігати протистояння двох незвичайних чоловіків виявляється доволі захопливим видовищем. За цей період часу мені вдається навіть забути про всі проблеми, які звалились на мою голову. На такій шаленій швидкості я ніколи не їздила, не враховуючи того випадку з деревом, тому відчуття виявляються просто неперевершеними.

 Вільна від важких думок голова й серце сповнене адреналіну, яке розносить всю цю ейфорію по венах, даруючи відчуття свободи й незалежності, які для мене на вагу золота. Неоціненність таких моментів змушує задуматись над тим, як я жила без них раніше. Можливо, наша зустріч й справді була невипадковою. Доля звела мене з Ері, щоб показати, що ми можемо бути іншими – не такими, якими звикли бути у звичному оточенні, обмежуючи себе його правилами й заборонами. Сподіваюсь, що й він зможе зробити з цього певні висновки й дотримає свого слова.